Виноград – це не лише смачна ягода…
Олександр Шагунов із Талалаївки впевнений, що любительське заняття виноградарством у північному регіоні України дає можливість отримати врожай цих корисних соковитих ягід не гірший, ніж на півдні нашої країни, а ще – це заняття, яке зцілює зранену душу. Отож, офіцер із бойовим досвідом, та великим життєвим досвідом, як реабілітуватися після поранень та участі у бойових діях, готовий допомогти тим, хто цього прагне… І хоч на вулиці ще морозить лютий, та зима з весною вже зустрілися. А тих українців, хто любить сіяти і саджати, щоб із земелечки нашої проізростало, вже тягне поглянути, чи не пробиваються паросточки…
Для Олександра Анатолійовича дата 15 лютого – не тільки день Стрітення за Григоріанським календарем. 35 років тому у цей день завершився вихід радянських військ із Афганістану. Він, на той час 27-літній капітан, вже пройшов свій шлях у тій чужій війні, який залишив тяжкий слід у тілі, і ще тяжчий – в душі. На громадській посаді заступника голови районної спілки воїнів-афганців він робив все від нього залежне, щоб хлопці у цій спілці були не «для галочки». І це йому вдається. Понад тридцятеро «афганців», які проживають на території Талалаївської громади, ще і тепер той колектив, де готові допомогти один одному, почуть одне одного. На жаль, не всім, хто був безстрашним на війні, вдавалося знайти себе там, де вже не стріляють… І далеко не кожному зрозуміти, що війна для таких людей продовжується роками. Сьогодні це особливо актуально, коли повномасштабна війна в Україні триває два роки, і стосується не тільки тих, хто на фронтах, та їхні сім’ї. Тривога, страх за рідних присутні кожній людині навіть тут, в тилу. Найважливіше і найважче у цьому страхітті не втратити себе…
– Досвід – безцінне надбання кожної людини. І зараз я можу поділитися ним. Бо сам знаю як це жити роками із тією воєнною ношею… Старайся допомогти сам собі, бо без цього прагнення ні реабілітологи, ні психологи не допоможуть. Оживити і зцілити душу, бо рани там глибші і болючіші, а ще… невидимі, я впевнений – може природа… Праця на землі зцілює душу. Із землі проростає пагінчик, ти радієш йому, плекаєш його. Він виростає, бо земля дає йому силу, а ти, доглядаючи той паросток, віддаючи свою любов… І, можливо, й не усвідомлюючи того, зцілюєшся сам, – задумливо говорить Олександр, – це може бути не обов’язково пагінчик винограду. Для мене ж був саме він!
Років так з 20 тому ми чомусь вважали, що столові сорти винограду можна виростити тільки на півдні. У нашій місцевості любителі цієї ягоди саджали «синенький» для вина, а ще саджали його, щоб плівся і створював тінь біля кухонного вікна чи альтанки…
– Так і я починав! – згадує Олександр. – Тоді ще не можна було, як тепер, знайти саджанці через Інтернет і замовити та отримати замовлення через «Нову пошту». Скажу, що дуже люблю смакувати виноград. Начитався чимало про нього. І, коли теоретично для себе розбив стереотип, що столовий виноград виросте і достигне і в нашому кліматичному поясі, наважився посадити свій перший саджанець. Запитую на місцевому базарі у приїжджого продавця: «Який це сорт», а продавець у відповідь: «А який вам треба?» Я сказав, що шукаю «Тімур рожевий», от він і сказав, що у нього саме і є «Тімур рожевий». Тепер, згадуючи, я усміхаюся. Бо це теж досвід! Тільки років через 13 я зрозумів, що купив тоді саджанець винограду «Аркадія». І дуже правильно зробив той продавець, що мені, як початківцю, «зіпхнув» саме його. Це дуже хороший сорт. Думаю, що на ньому і треба починати вчитися виноградарству. Тепер у Ютубі можна почерпнути досвід від блогерів. Їх різних і дуже багато, а авторитетних, як для мене – 2-3 із них. От на них і орієнтуюся. Мені було дуже поталанило, бо недалечко від мене жив знаний в нашій окрузі виноградар Микола Цілина (на жаль, покійний). Він охоче ділився своїм досвідом. У нього купив давно чотири саджанці. Один із них «Восторг», який я називаю по-своєму Цілинівським. Користуюся добрими порадами від покійного колеги по захопленню, що не треба ганятися за якимось надто екзотичними сортами. Маю десь 11-12 сортів, переважно – «Аркадія», «Преображення», «Раджа», «Кодрянка». Ось, «Кодрянка», наприклад, минулого літа із куща дала близько 80 кг ягід! І хоч було шкода, та довелося знімати з куща перенавантаження – тобто зрізав частину грон недозрілими для того, щоб інші могли набратися соку і повністю дозріти. І от диво – дозрівали виноградні грона і ті, котрі я зрізав надзелень… Це окрема тема.
– Так розумію, що для Вас заняття виноградарством – творчий процес?
– Саме так. І починається він з того, як правильно виноград посадити. Щоб йому і сонця вистачало, і вітру. На один кущ потрібна площа не менше трьох метрів. Обов’язково треба правильно його обрізати, мінімум чотири рази обробити від хвороб та шкідників. Правильно обрізати і утеплити кущ на зимове зберігання. Крім того, що я отримую врожай, отримую ще й неймовірне задоволення. Із серпня і до глибокої осені моя сім’я смакує цими сонячними плодами. Це неймовірне задоволення – отримувати ці плоди як результат своєї праці. Праці, яка живить душу…
Минулого сезону вперше виростив винограду стільки, що продавав його на місцевому базарі. Весь виторг передав волонтерам для підтримки ЗСУ. Бо, якби не вони, не було б і нас, не те, що можливості робити улюблену справу. От і думаю собі, що в селах, де вдосталь місця на присадибних ділянках, можна було б залюбки вирощувати виноград. Попит на нього є, бо хоч і взимку лежить в магазинах імпортний, зі свіжозрізаним не зрівнятися за смаком. Та і заробити можна значно більше, ніж на картоплі. Як це зробити – досвідом охоче поділюся безплатно.
Олександра ГОСТРА
