Василь Зуб: лікар із великої літери
Василю Зубу 22 січня виповнилося п’ятнадцять років до століття. Саме так, з добрим гумором назвали цю прийдешню знаменну і почесну дату друзі ювіляра. Адже й сам, шановний Василь Сергійович, на своєму багатому життєвому шляху був не тільки серйозним і прекрасним професіоналом своєї справи, але й люблячим гумор добрим жартівником, яким лишається й понині.
Народився Василь Сергійович 22 січня 1937 року у селі Озеряни Варвинського району. Батьки, які були простими колгоспниками, з дня появи дитини на світ щиро бажали сином пишатись. І були вкрай вдоволені, коли їхній Василь у 1954 році, закінчивши місцеву середню школу зі срібною медаллю, вступив поза конкурсом до Київського медичного інституту, де вже з третього курсу поєднував навчання з роботою в хірургічному відділенні столичної клінічної лікарні.
Але то були лише перші кроки до виправдання їхніх сподівань… В 1960 році, після захисту диплома з відзнакою, син був призначений на посаду головного лікаря Срібнянської лікарні Прилуцького району, а через деякий час 27-річний юнак очолив обласну станцію переливання крові. Ще більш була горда рідня, коли Василь, захистивши кандидатську дисертацію за темою «Матеріали вивчення методу аутогемотрансфузій у хірургії (клініко-лабораторні дослідження)», очолив обласне управління охорони здоров’я.
Працюючи вісімнадцять років на цій високій та поважній посаді, Василь Сергійович приділяв значну увагу розвитку системи медичного забезпечення Чернігівщини: велось активне будівництво лікувальних та інших профільних закладів, впроваджувалися більш ефективні форми і методи підвищення кваліфікації та фахового рівня медпрацівників… Окрім того, в «перерві» між цією посадою три роки (1984-1987) йому довелося працювати в Монголії уповноваженим Міністерства охорони здоров’я колишнього Радянського Союзу. Його знання та досвід гідно відзначив Монгольський уряд, нагородивши державним орденом «Найрамдал» («Дружби») та удостоївши високого звання «Відмінник охорони здоров’я Монголії».
Але, де б Василь Сергійович не працював, він завжди і всюди виправдовував довіру своєї родини: в юності – батьків, а надалі – дружини Ніни Болеславівни, доньок Юлії та Оксани та чотирьох внуків, а також друзів, колег і всіх жителів древнього Сіверського краю. Він – заслужений лікар України, почесний професор Української стоматологічної академії, нагороджений за трудову доблесть і звитягу численними державними та місцевими відзнаками.
Щиро вітаючи Василя Сергійовича Зуба із знаменною ювілейною датою, бажаємо йому щасливого сімейного благополуччя, здійснення всіх життєвих задумів, міцного козацького здоров’я на многая-многая літа! З роси і води!
З малої Озерянської зернини його великі крила піднялись
(Поетична присвята ювілярові)
Відомі і долини, і вершини, де народивсь Василь і засвітивсь.
З малої Озерянської зернини його великі крила піднялись.
У Озерянах три десятих класи, десятий «А» – команда Василя.
О, пам’ять, що сильніша від фугасу, у Озеряни знов переселя.
Після війни цікаві хлопченята снаряд знайшли та вибухнув заряд:
На Василя летів осколок клятий відлунням батальйонних канонад...
Яка адреса? Лінія тоненька, але живуща на вітрах густих.
В селі куток, що зветься Кононенків, у амплітудах озерець в’юнких.
А ще у Озерянах три колгоспи, робочі інвестиції свої. Кінець війні.
Звитяга на помості, свої защебетали солов’ї.
Над озеречком, там де лісосмуга, батьківська хата, берегиня мрій,
Послала хлопця вчитись на хірурга: «Науку цю засвоїти зумій!»…
І засвітились: Срібне, Улан-Батор… Монголії відзнака – «Найрандал»,
Його надійна Озерянська карта, чернігівський його потенціал…
Віднині і долини, і вершини, де народивсь Василь і засвітивсь,
З малої Озерянської зернини його великі крила піднялись.
Яків КОВАЛЕЦЬ, лауреат премій ім. В. Блакитного та ім. О. Десняка
