Друга річниця звільнення Чернігівщини
Цими днями виповнюється друга річниця деокупації території області від російських військ. У вівторок, 2 квітня, за ініціативи громадських організації «Сяйво Сіверщини», «Єдина родина Чернігівщини» та Чернігівської єпархії Православної церкви України на території міських кладовищ «Ялівщина» та «Яцево» відбувся меморіальний захід.
Опір військових та місцевих жителів Чернігівщині зламав плани ворога
У російських планах блискавичного захоплення Києва наприкінці лютого 2022 року Чернігівщині та її обласному центру відводилася роль «північних воріт». Цим напрямком сухопутні війська рф мали швидко просунутися на допомогу основним силам до столиці України. Основною логістичною артерією мав стати автошлях Нові Яриловичі – Чернігів – Київ. Сам Чернігів мав відігравати роль логістичного центру, звідки залізницею та автошляхами через річку Десну переправлялися б засоби ведення війни.
Першим на Чернігівщині російського удару в ніч на 24 лютого зазнало село Дніпровське на кордоні з Білоруссю, де були розташовані позиції прикордонників. Поранених внаслідок атаки евакуювали, а вцілілі прикордонники підірвали міст через Дніпро, щоб завадити росіянам переправитися через річку. Тієї ж ночі росіяни обстріляли прикордонні пункти «Нові Яриловичі», «Грем'яч», «Сеньківка», місця базування авіації (зокрема, аеродром у Ніжині) та можливі місця дислокації українських військових (зокрема, навчальний корпус 1-ї окремої танкової Сіверської бригади у Гончарівському). На Чернігівщину сунуло угруповання ворога «Центр». росіяни заходили з боку Білорусі через Добрянку, Городню в напрямку Ріпок, Михайло-Коцюбинського, Шестовиці на Чернігів. До обіду 24 лютого ворожі війська зайшли в Семенівку, Городню, Седнів, Новгород-Сіверський. За розповідями українських військових, найбільша колона ворожої техніки розтяглася на 34 км. Українська сторона не мала достатньо сил, щоб зупинити ворога на кордоні. Відтак було вирішено зосередити наявні сили та вогневі засоби ураження для оборони Чернігова.
На чернігівському напрямку країну обороняли 1-а танкова та 58-а мотопіхотна бригади, окремі частини ОК «Північ», Нацгвардії, прикордонники, поліція, КОРД та Сили Територіальної оборони. 24 лютого українська артилерія знищила дві передові колони росіян за 15 км від Чернігова в районі Рівнопілля. Це призупинило наступ і дало змогу виграти час для формування оборони. Того ж 24 лютого оборонці зайняли позиції на висоті поблизу Новоселівки, щоб стримувати наступ на Чернігів з північного сходу. В цій місцевості на кілька кілометрів уздовж траси розтяглися пагорби. По обіді 24 лютого тут відбувся перший контактний бій із ворожою розвідкою. Утримати цю висоту було вкрай важливо – якби росіянам вдалося зайняти пагорби, Чернігів був би в них, як на долоні. Криваві бої в цій місцевості тривали до кінця березня.
За даними ОК «Північ», упродовж місяця на цьому напрямку було знищено близько 700 росіян, понад 30 броньованих машин, чотири «Гради», два «Урагани», по десять самохідних артилерійських установок і танків ворога. Втрати українців — до сотні загиблих, орієнтовно 300–400 поранених, четверо полонених.
24–25 лютого бійцям Нацгвардії та ЗСУ вдалося втримати аеродром «Півці» на півночі Чернігова. Ця локація мала стратегічне значення для росіян і була однією з головних цілей. 25 лютого українські військові розбили колону російської техніки в Городні за 50 км від обласного центру. російське керівництво було переконане, що населення прикордонної Чернігівщини має проросійські настрої, воно не чинитиме опору і вітатиме «асвабадітєлєй». Але тріумфальної ходи не вийшло.
Жителі сіл та містечок беззбройними виходили проти російських танків. Соцмережами поширювалися емоційні відео з Бахмача, Корюківки, Городні, де люди самотужки намагалися зупинити ворожу техніку. Про переміщення та місця розташування російських колон місцеві повідомляли ЗСУ.
Чернігів готувався до оборони та вуличних боїв. Тисячі добровольців ішли до військкомату, щоб долучитися до тероборони. Містяни споруджували барикади, робили коктейлі молотова. Кільце ворожих військ навколо Чернігова стискалося, ворожа авіація по декілька разів на день завдавала ударів по Чернігову. 5 березня українські військові збили Су-34 Олександра Красноярцева – російського аса, який воював у Сирії. Після того як українські захисники збили перші літаки в небі над Чернігівщиною, росіяни змінили тактику і здійснювали нальоти на місто вночі на великій висоті. Критичним моментом і для мешканців Чернігова, і для захисників стало знищення ворогом 23 березня останнього автомобільного мосту через Десну. Місто опинилося на межі гуманітарної катастрофи. Запаси продовольства, ліків, засобів гігієни на той момент були вичерпані. Найнеобхідніше намагалися доправити човнами, які ворог також обстрілював. Відсутність питної води, електроенергії, тепла та газопостачання ставила цивільне населення на межу виживання. Упродовж місяця не було жодного офіційного зеленого коридору для евакуації людей.
Наприкінці березня стало зрозуміло, що бліцкриг остаточно провалився. рф оголосила про «зміну цілей» війни. Північна фортеця вистояла, відтягнувши на себе значні сили російської армії, які звідси так і не дійшли до Києва. 28 березня вони почали відступати, а на 2 квітня переважно вийшли за державний кордон.
6 березня 2023 року Указом Президента України Володимира Зеленського Чернігову присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
За інформацією Українського інституту національної пам'яті
