«Добридень тобі, Україно моя!»
Протягом 23 років у Пісках, на подвір’ї батьків Павла Григоровича Тичини проводиться літературно-мистецький конкурс імені видатного земляка-поета «Добридень тобі, Україно моя».
Конкурсанти змагались у трьох номінаціях: «Золотий гомін» – твори народного мистецтва, художні вишивки, ткацтво, малюнки, різні оригінальні вироби; «А я у гай ходила» – художнє читання віршів поета; «Десь на дні мого серця» – конкурсанти представляють власні твори.
У перші роки проведення цього конкурсу у Піски приїжджали відомі українські письменники, державні й політичні діячі. Один з головних засновників – земляк і учень Павла Григоровича Дмитро Головко, але на цьогорічному конкурсі і його не було, бо на перешкоді стали «древній» вік і підірване роками здоров’я.
За роки проведення цей традиційний конкурс відкрив Бобровиччині й усій Чернігівщині, і навіть за їх межами, місцеві таланти з усіх номінацій. Добрий ряд переможців тичинівського конкурсу й надалі продовжили розвивати Богом дані їм таланти й здібності.
Це підтвердив лікар Бобровицької опорної лікарні Андрій Денисюк. Він з 1983 року, після закінчення інтернатури, приїхав на роботу і Бобровицю й у вільний час захопився вишивкою гладдю, хрестиком, бісером. Його «не чоловіче» хобі помітили організатори цього конкурсу, стимулювали чоловіка до розвитку. Роботи майстра є в історичних музеях Бобровицької громади, зокрема і в музеї Пісок. І на цьогорічному конкурсі Андрій Миколайович одержав нагороду в номінації «Золотий гомін».
Відзнаки цієї номінації одержали Алла Терещенко з Бобровиці, Алла Кунах з Бригинців, учениця образотворчого мистецтва Софія Черних з Бобровиці.
У номінації «А я у гай ходила» змагалися шестеро учнів: Дмитро Фенюк (Козацьке), Анастасія Калюжна (Бригинці), Яна Резвін, Єва Супрун, Марія Матвієнко (Бобровиця), Маргарита Тіняєва (Піски) – перше місце.
Нагороди вручали начальник відділу культури й туризму Бобровицької міськради Людмила Луценко і староста Пісок Валентина Олешко.
Переможців конкурсу вітали господарі свята: ансамбль «Надія» (керівник Олена Кущ) і танцювальний колектив під керівництвом Анастасії Ткаліч. З великою концертною програмою приїхали в Піски ансамбль народних інструментів Бобровицької школи мистецтв (керівник Віталій Ємець), й інструментальний колектив «Золоті струни» (керівники Олена Назаренко і Світлана Саприга).
У номінації «Десь на дні мого серця» цього року члени журі вирішили відзначити місцевих композиторів і виконавців ними написаних пісень. Першою запросили до мікрофона Катерину Калініченко, вона майже півстоліття працює на культурній ниві в Бобровицькій громаді, створила не один хоровий колектив, ансамбль, які отримали звання «народний аматорський». У репертуарі цих колективів є обробки Катерини Іванівни, а також пісні для солістів, вокального тріо. Катерина Калініченко – заслужений працівник культури України. На підсумковому конкурсі в Пісках прозвучала її пісня «Журавлина доля», написана на слова нашої землячки Тетяни Череп, поетеси, прозаїка й драматурга, громадської діячки, члена Національної спілки письменників, Національної спілки журналістів України, лауреатка національних і міжнародних премій. Виконала пісню Людмила Костенко.
Авторка слів задушевної пісні Тетяна Череп звернулася з вітальним словом до земляків, на їхнє прохання прочитала кілька нових віршів, один з яких був звернений від імені всіх матерів до сина, щоб не летів далеко від них, бо навіщо йому те небо, коли стільки квітів на землі… Поетеса сказала, що цей вірш написаний давно, відтоді багато чоловіків злетіли в небо.
Ця доля, хоч і під мирним небом, спіткала й учасників бобровицького гурту «Кросворд» – Сергія Ільїна й Валентина Данєвича. Але вони залишили для нащадків пісні, які творили й співали разом з Володимиром Зазимком і Олександром Пшеничним. Одна з цих пісень «Моє місто» прозвучала в аудіозаписі. Для нагородження домінантів цієї номінації до мікрофона підійшли Володимир Зазимко й дружина Валентина Данєвича – Інна Данєвич. Вони одержали нагороди переможців в цій номінації:
Поезія… Це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія – це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слові.
«В поколіннях я озвуся», – писав Павло Тичина. І він озивається, і ми йдемо на його голос, шануємо його пам'ять. Ще довго і спрагло припадаємо до Тичинівського джерела, передаючи поезію співця «Сонячних кларнетів».
Серед сучасників є й такі перефарбовані в демократичні патріоти, які тепер рвуться засуджувати Тичину через окремі його вірші. І вони не хочуть помічати те, як у буремний більшовицький переворот юний Тичина написав: «На Аскольдовій могилі поховали їх…» Поховали безстрашних юнаків, які на смерть пішли, захищаючи ганебну втечу з Києва завзятих «борців». Цей вірш довго згадували Тичині і більшовики, і ті, які покинули свій народ на розтерзання ЧеКа і сталіністів. Тоді й потім «сміливці» сиділи мовчки, здобували вищу освіту, по владних кабінетах розсідалися, у гарних квартирах жили, партію славили, а тепер раптом прозрівати стали. І той, хто найбільше гребонув від «ненависної влади»,той найбільше лементує проти неї, й проти Тичини.
Гей, народе! Будеш жити!
А я ж матір не забуду!
Україні, її люду
Хочу вірно я служити.
А раз їй – то й людству буду!
Цікаво, чи багато перефарбованих патріотів підпишеться під цією клятвою?
Григорій ВОЙТОК
