Через «прокладку» на шиї шахтарів
єдиний в області торфозавод може зупинитись
Не підготовлені до сезону поля, не закуплена цегла для ремонту аварійної печі «Татищева», відсутність солярки і як наслідок – загроза зриву сезону з заготівлі сировини. Через дії новоспеченого керівництва ДП «Чернігівторф» єдиний в області торфозавод, що розташований у селищі Смолин, може зупинитись. Відтак 60 торфовидобувників опиняться без роботи, а Чернігівщина без доступного палива – торфобрикету. Шахтарі нарікають на тотальну бюрократію і некомпетентність з боку заїжджих чиновників, призначених Фондом державного майна України, а також відсутність можливості нормально здійснювати господарську діяльність. Попри складнощі «Смолинський торфозавод» змушений утримувати прокладку ДП «Чернігівторф», щомісяця віддаючи їм 9 відсотків доходів. Суми не маленькі як для невеликого заводу – від початку року підприємство перерахувало державній прокладці 1,8 мільйона гривень. Що кажуть на заводі і чи не загрожує йому зупинка?
Заїжджі гастрабайтери
Наприкінці минулого року Фонд державного майна України призначив виконувачем обов’язків директора ДП «Чернігівторф» колишнього міліціонера Віталія Тітаренка. У торфогалузі чоловік ніколи не працював. Кілька місяців тому до Тітаренка приставили заступника – кажуть, переселенця з окупованої Горлівки Сергія Калиніна. До галузі він також ніколи раніше не мав стосунку.
«Три місяці вони на посадах, а від того підприємству тільки гірше, – скаржиться головний інженер «Смолинського заводу», голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. – Виробництвом ніхто не займається, а лише шукають і копають компромат на завод. Через їхні дії ми не змогли підготувати болото до сезону».
За словами головного інженера заводу, керівництво ДП «Чернігівторф» заборонило наймати спеціалізований транспорт для поглиблення каналів, які б спустили з полів воду.
«У нас такої техніки немає, тому ми щороку підписували угоду з підприємцем, який спускав нам таким чином воду. Тепер от вся вода на полях, підготовчі роботи ми розпочати не можемо», – каже головний інженер.
Війна іде за ці родовища
Андрій Львович вказує рукою на розроблені в минулому році поля, всі вони залиті водою. «Болото залите… Якби ми своєчасно загнали екскаватор, то підготовку до сезону можна було б розпочати, а так на полях досі стоїть вода, до якої додається ще й дощова вода. У нас сезон триває всього три місяці – з травня по липень. Якщо не заготовимо сировини, то працювати не буде на чому, 60 чоловік залишиться без роботи».
Жодне виробниче завдання не виконане!
Начальник виробничого цеху пенсіонер Микола Мойсеєнко працює на заводі з 1989 року. Він слідкує за роботою 50-тонного пресу. Це – серце підприємства, зупинка якого означатиме зупинку заводу.
«Пресу вже 25 років, працює на чесному слові і завдяки вмілим рукам наших спеціалістів, – говорить Микола Миколайович. – Він у нас залишився один. Якщо зупиниться, то підприємство стане».
Ще одна нагальна проблема – піч «Татищева», яка перебуває в аварійному стані.
«Більше 20-ти років вона не бачила капітального ремонту. Її видуло назовні, а в середині теж все посипалося, – каже начальник цеху. – Взагалі на цю піч треба 56 тисяч штук цеглин, але для ремонту достатньо буде 10 тисяч. Ми дві тисячі закупили, решта залежить від «Чернігівторфу», який заборонив заводу розпоряджатись заробленими коштами».
Втім, закупити – це одне, але треба вже зараз домовлятись із пічниками, які все це перероблять. А знайти пічника у наш час – справа не з легких.
«Люди є, але треба заздалегідь з ними домовлятись, – говорить головний інженер торфозаводу Андрій Страхов. – З першого травня нам треба ставати на капітальний ремонт, а нічого ще не готове. Якщо цю піч не зробити до червня, то ми не запустимось».
В цілому ж заводчани говорять про пресинг на них з боку новоспеченого керівництва держпідприємства, яке забороняє їм купувати навіть запчастини до техніки. Через втрату оперативності, завод втрачає кошти.
«У нас нещодавно згорів двигун у виробничому цеху, а керівництво «Чернігівторфу» заборонило купувати інший. Через це завод простояв 10 днів, не було реалізації, хоча попит і клієнти були», – каже Андрій Страхов.
За його словами, станом на зараз жодне виробниче завдання не виконане.
«Ми не можемо нічого спланувати, всі гроші йдуть на зарплату працівникам управління, яке і без того роздуте. Зараз там працює 11 чоловік, а хочуть добрати ще трьох. Таким чином нас 60 шахтарів працюватиме на 15 дармоїдів, які працюють в абсолютно непотрібній структурі, котра не те, що не допомагає, а навпаки вставляє палиці в колеса», – обурюється керівник профспілки.
Догана за сумлінну працю
Апаратниця Людмила Кохановська, яка працює на заводі дев’ятий рік, переконана, що палиці в колеса заводу вставляють свідомо, бо підприємство готують на приватизацію.
«Держава не дала нам ні копійки. Ми тут все своїм трудом робимо. Ми не хочемо, щоб прийшов якийсь донецький і порізав наш завод. У кожного із нас є сім’ї, кожен хоче їсти. А зараз такий час, війна… Я переконана, що ті, хто при владі, не повинні допустити руйнації підприємства, яке є прибутковим. Ми даємо людям брикет, даємо тепло в домівки, школи, дитячі садочки, і від нашої роботи багато чого залежить».
Працівники торфозаводу впевнені, що завод майбутнім власникам не потрібен. Їм потрібна сировина, запасів якої вистачить на 80 років інтенсивного видобутку.
Директорка торфозаводу Валентина Огієнко – проти бездумної приватизації. Керівниця добивається передачі заводу у власність місцевій Гончарівській громаді, яка зацікавлена в діяльності заводу і готова інвестувати в оновлення виробничої бази. Дії ж керівництва ДП «Чернігівторф» сприймає як тиск на єдиний в області завод.
«Вони тільки тим і займаються, що пишуть розпорядження про витребування документації. Нас неодноразово перевіряли, вся документація є у правоохоронців. Більше того – буквально днями завершився державний аудит, – каже Валентина Володимирівна. – Впродовж чотирьох місяців на заводі працювали аудитори з Держаудитслужби, жодних порушень у нашій діяльності не виявили. Натомість керівництво ДП «Чернігівторф» обмежило нашу фінансову діяльність, що гальмує виробничі процеси: я не можу нічого спланувати, нічого закупити, ми навіть не змогли орендувати техніку для того, щоб осушити болото. Гроші на рахунку в мене є, але скористатись ними я не можу. У ДП «Чернігівторф» наказують спочатку віддавати їм 9%».
Директорка заводу каже, що задля того, аби працювало виробництво, треба вчасно провести підготовчі роботи на болотах, вчасно заготовити цеглу і глину для ремонту печі. Наразі ж нічого з цього не зроблено. А за те, що директорка, не дочекавшись погодження, закупила запчастини і відремонтувала трактори, керівники з Чернігова впаяли їй догану.
«Це мені подяка за те, що я забезпечила безперебійну роботу заводу, за те, що відремонтувала техніку, закрила борги з 2014 по 2020 рік! – не приховує роздратування Валентина Володимирівна. – Боргів наш завод не має, зарплата та аванс надходить завчасно, клієнти у нас постійні. Яка роль в житті заводу «Чернігівторфу», окрім вставляння палок в колеса?».
У скільки обходиться утримання «прокладки»?
Починаючи з січня, тобто за перший квартал поточного року, завод перерахував на ДП «Чернігівторф» 1,8 мільйона гривень.
«Ми порахували, що якби не утримували цю непотрібну прокладку з боргами, то могли б легко придбати новий прес для заводу і суттєво оновити технічний парк, модернізувати підприємство, – каже головний інженер заводу і керівник первинної профспілки Андрій Страхов. – А так змушені утримувати двох їхніх бухгалтерів, секретаря директора, начальника відділу кадрів, юриста, який нічого не вирішує, директора, його заступника і чотирьох кочегарів, які опалюють їхні офіси, щоб їм було тепло. Зараз ще добирають двох менеджерів і головного бухгалтера, і це все – на один наш завод».
Автівка керівника «Чернігівторфу» стоїть на утриманні підприємства / Недешевий гібрид заступника з Горлівки теж «на довольствії»
Крім роздутого штату управління, яке змушений утримувати Смолинський торфозавод, новоспечені керівники ДП «Чернігівторф» здали в оренду держпідприємству власні автомобілі. Відтак тепер і їх обслуговування лежить на плечах шахтарів, яких змушують ще й гасити борги «прокладки».
Попри всі складнощі та палиці в колеса, торфовидобувники продовжують працювати і навіть розвиватись. Так, нещодавно вмілі руки механізаторів відновили установку для розчистки карстових каналів. Ця «звір-машина» копає карстові канали для осушення боліт на глибину до 2 метрів. За словами головного інженера торфозаводу, таких машин в Україні більше немає, всі давно порізані на металобрухт.
А тягає установку бульдозер Т-130, яких на Чернігівщині можна перерахувати на пальцях однієї руки. Минулого року торфовидобувники Смолина заготовили 20 тисяч тонн фрезеру і виготовили понад 10 тисяч тонн брикету, фактично перевершивши довоєнні показники. Яким буде цей рік – невідомо. Точно відомо тільки те, що, починаючи з 2015 року, Смолинський торфозавод пережив не одного керівника-гастрабайтера і відбив не один десяток рейдерських атак. Де всі ці приїжджі менеджери і рейдери? А труба димить, завод живе!
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
