Сто днів, покриті ганьбою: «Політ триває!»
Нерадісний пролог
На уряд Яценюка, що вдруге за рік оновлений «Революцією гідності», обрушився (після ста днів у владі) шквал критики, а недавно відставлений голова Державної фінансової інспекції Микола Гордієнко видав на телекамеру й таку «бомбу»: «Корупційні схеми в Україні очолює уряд Яценюка». Назвав обсяги корупції – 7 мільярдів 600 мільйонів гривень збитків державі, виявлених в ході перевірок. Свободівці першими взяли серйозне звинувачення для своїх плакатів, 
з якими мітингували 25 березня під будівлею Кабміну проти соратників по Майдану і недавніх урядових колег . Потім на двох телеканалах «обслинювали» цю сенсацію, що перетворилось у словесне протистояння між представниками президентської і прем’єрівської команд, а ще… між «захисниками» міліцейського і еСБУшного відомств. Гру на публіку відповідно оцінили учасники телешоу в студії Шустера: 85 відсотків присутніх не повірили в те, що гучні викривальні заяви і 
публічний арешт двох урядовців є початком справжньої боротьби з корупцією. Справді, скільки вже разів така «боротьба» розгоралася і затухала, не набувши широкого суспільного розголосу з оргвисновками, як буває в європейських державах. Після Майдану «модними» стали інші пріоритети і персонажі критики: Путін х…ло, Янукович – казнокрад. На них списують і втрати територій, і весь безлад в Україні. Тут доречним, думаю, є запитання: з яким наміром «патріотичні» Лідери рвалися до влади по головах і крові героїв Майдану , якщо не здатні розпорядитись тією владою на користь народу і Вітчизни?
Кадри вирішують все
Дивлюсь на безвідповідальну кадрову чехарду у вищих та середніх ешелонах влади, і душа мимоволі наповнюється панічним страхом: як за долю країни, так і від думки про те, що було б, скажімо, з нашим господарством, якби і ми так вели кадрову політику? Переконаний, ніколи б не вижили, не говорю вже про якийсь розвиток, ні при комуністах, ні при горбачовських перебудівниках, ні при незалежниках різних мастей. На щастя, в ТОВ «Земля і воля» сформувався стабільний колектив, галузі і виробничі ділянки очолюють професіонали, сформовані і здебільшого в нашому господарстві. Досвідчені і молоді кадри сумлінно і вміло працюють, за що одержують належну зарплату і преміальні, також великий соціальний пакет, аж до виділення безкоштовного благоустроєного житла. Фаховість, дисципліна і відповідальність – головні вимого до всіх працюючих, по блату чи з «родинним» статусом до нас не влаштовуються на роботу. У нашому сучасному господарстві актуальним залишається лозунг «Кадри вирішують все!»
До речі, диктатор Сталін, запропонував замінити ним інший лозунг, що став тоді модним (1935 р.), - «Техніка вирішує все!». І обґрунтував: «… щоб привести техніку в рух і використати її до дна, потрібні люди, що опанували ту техніку». Потім відступив був від свого лозунгу, знищив багато підготовлених кадрів, і ледь війну не програв, врятували країну від розгрому героїчні громадяни Країни Рад, на жаль, не баченими в світі жертвами. І ніхто за це не відповів.
Кадрова проблема присутня була в Радянському Союзі, а особливо на зорі незалежності України, через що й дров стільки наламали. Бо не стільки будували, як руйнували все до основи.
По-новому загострилось питання кадрів після 
«Революції гідності». Спочатку Майданом призначали міністрів і губернаторів, але заокеанські «друзі» підказали – не ті. Серед них навіть корупціонерів і хабарників виявили, не говорячи вже про вражаючих бездар. Цікаво, чи хто з Майдану візьме на себе відповідальність за такі призначення? Натомість у найновіших вождів з’явився привід взятися за стару кадрову схему, названу в народі «кумівсько-партійною»: одних невігласів в уряді і на місцях замінили іншими, такими ж, але ріднішими для президента або прем’єра. А народ не перестає дивуватися, чому й без Януковичів рівень життя в Україні гіршає?
Недавно у ЗМІ натрапив на цитати з виступу 
міністра агропромислового розвитку Олексія Павленка на Українсько-американському аграрному конгресі у Вашингтоні. Виявляється, він там «відкривав» американцям другу Америку: «Український АПК може збільшити виробництво і експорт сільськогосподарської продукції вдвічі в найближчій перспективі при умові надходження іноземних інвестицій».
Наше ТОВ «Земля і воля» співпрацює з відомими американськими
фірмами «Піонер» і «Мансанто» вже багато років. І не гроші в них просимо, а … батьківські форми кращих гібридів кукурудзи, щоб на своєму полі вирощувати елітне зерно, з якого виробляти, теж на своєму заводі, насіння цих гібридів, що значно дешевше, ніж закуповувати в американців те насіння. Це лише один приклад (є й інші), що свідчить про різні підходи до розвитку галузі: міністру подавай чужі грошенята, без яких він безпомічний, а ми шукаємо шляхи, як їх заробити. 
Без ніяких інвестицій чи банківських запозичень спорудили сучасний елеватор на 237 тисяч тонн з п’ятьма сушарками і трьома терміналами для відвантаження зерна. В цьому році розширимо базу ще на 70 тисяч тонн, бо зростаючі обсяги виробництва цього вимагають. Орендованої землі в нас – 32 тисячі гектарів, що не багато, у порівнянні з величезними площами агрохолдингів, зате ефективність нашої роботи вища. З США і Європи «інвестуємо» світові технології і закуповуємо там кращі зразки техніки, оскільки наука і виробництво «європизованої» України не здатні забезпечити цим вітчизняних сільгоспвиробників.
Ні, я не проти іноземних інвестицій, навіть готовий був створити з американцями підприємство для виробництва біоетанолу – альтернативного пального. Це – нові робочі місця, додаткові надходження до бюджету і Пенсійного фонду. Але на заваді стали недосконале українське законодавство, інші бюрократичні перепони, що й досі не зняті.
Про державне «кумівство» з політиканством і голим популізмом
За свій довгий вік стільки урядів побачив, що важко навіть їх порахувати! Зате чітко проглядається невтішна тенденція: кожен наступний – гірший за попередній. Особливо це відчувається, починаючи з уряду Тимошенко, коли були скасовані практично всі реальні дотації сільгоспвиробникам, натомість зросла кількість гарних лозунгів про підтримку села. Своїм шляхом пішов уряд Яценюка: з гарних обіцянок «пересів» на «оптимістичне» політиканство і популізм. Найбільш галасливе – вступ до Євросоюзу. Вже рік туди нас веде, а головна мета – підвищити соціальні і правові стандарти для народу - з кожним днем не приближається, а віддаляється. Бо європейський рівень життя створюється не підписанням якоїсь угоди, а розумним управлінням державними інституціями і економікою.
Наступна новація – люстрація чиновників: розпочали її революційними картинками про запихання «сепаратистських попередників» у сміттєві баки ( найгучніше тиражувало на весь світ російське телебачення), потім наштовхнулись на осуд Європи.
Протягом року галасують навколо нової панацеї – антикорупційного бюро, та, напевно, ніяк не домовляться, чий кум його очолить. Щоб якось вийти з положення, уряд придумав ще один, свій, подібний орган. Появилась перспектива працевлаштувати двох кумів. Але чий буде головніший – суперечка не на один день і навіть місяць.
До розряду політиканства можна віднести й численні розмови про реформи. Вже й зарубіжні «хазяї» кажуть, що не бачать тих реформ, а прем’єрська і президентська команди ними пишаються. Недавно Яценюк пообіцяв, що «українці вже наступного року відчують результат реформ». Думаю, люди й зараз їх відчувають і … прем’єра проклинають.
А оті скорочення чисельності чиновників і врізання їм зарплатні виходять за рамки голого популізму. Одних вигнати на вулицю, іншим встановити зарплату, за яку теж не можна прожити, - великого розуму не треба. Та чи врятує це псевдо-реформаторів від людського гніву? Він може наступити через подальше погіршення життя пересічних людей. Бо ні в економіці, ні в соціальній сфері, ні в дотриманні законності не дадуть ладу кадри з жебрацькими зарплатами, бо й погодяться на такі посади хіба що ті, кому нічого втрачати, нікуди подітися, що само по собі засвідчує їхній рівень. Правда, недавно спохватились, оголосили про встановлення зарплати в 30 тисяч на місяць … слідчим-борцям з корупцією. Скільки ж тоді платитимуть в Антикорупційному бюро? Обіцяють повернути більші зарплати нардепам та іншим «особливим». Навіщо тоді горлопанили про урізання високих зарплат? І що то за уряд, який постійно кидається з однієї крайності в іншу? Та й чи заспокоїть народ оголошена зарплата слідчому в 30 тисяч, коли в того народу пенсія і мінімалка – тисяча з невеликим гаком? Може б, і їм треба щось добавити?
Не врятують ситуацію і кумівсько-квотні призначенці, їх приводять у владу для обслуговування корупційно-хабарницьких схем, а не для боротьби з ними. Хоча саме там ой як багато грошей і на зарплати, і на пенсії?
З 1 квітні багато працюючих низових бюджетників змушені будуть вибирати: або пенсію, або зарплату, хоча чогось одного їм не вистачить на проживання. Не забули «ощасливити» й інших працюючих пенсіонерів, в кого розмір пенсії від півтори тисячі, - їх обклали новим податком. При галопуючій інфляції і стрімкому обвалу гривні знецінились до рівня найнижчого розміру в світі масові пенсії. Немічні ветерани з обуренням і сльозами на очах кажуть, що їх, бідних, Яценюк робить старцями, що навіть «бандит Янукович так безсовісно не залазив до їхніх кишень, як це творить «європейська» влада».
Газета «Сільські вісті» від 27.03.15 опублікувала повідомлення з одного круглого столу, що проходив у Києві. Процитую невеличкий витяг: «…ціни від часів злодія Януковича до правління нинішніх патріотів зросли на 250-500%! Чому за Януковича у торгових мережах цукор коштував 4,95 за кілограм, а нині – 18-19 грн., борошно 3грн.(10-14), олія – 14грн.(34)?»
Років півтора тому тільки в жахливому сні могло приснитись, що Україна «домайданить» так швидко до таких космічних цін на газ, електричну і теплову енергію, пальне, всю комуналку, одяг і побутову техніку, на … дитячі памперси, пачка яких коштує половину місячної зарплати багатьох працівників. Так і хочеться Шевченка згадати, але перефразованими словами: «Не кохайтеся, чорнобриві, ні з москалями, ні з нашими парубками. Бо горе буде вашим діткам, зростатимуть вони жебраками в Ненці-Україні».
Влада виправдовується – війна! А масове казнокрадство чим виправдати? Безбожно наживаються ділки на війні, на волонтерному русі, про що повідомляють навіть провладні ЗМІ. Чи як пояснити, що з пенсіонерів здирають на потреби держави останні копійки, водночас на підтримку банків олігарха Коломойського Національний банк виділяє майже сім мільярдів гривень? А скільки мільярдів «вгатили» в рефінансування передсмертних банків? При великій таємничості час від часу виривається на поверхню інформація про мільйонні крадіжки в системі державних закупівель. А скільки ще невідомо? Нацбанк готується скасувати військовий збір з … валютних операцій. А з пенсій – залишається. Тричі змінювали податок на депозити, в результаті тільки з початку цього року вкладники забрали з банків 18 мільярдів гривень. Знову банкам треба рефінансування, що іншими словами можна назвати розплатою за недолуге управління економікою і фінансами.
Як бачите, все й тут впирається в кадри, оскільки тільки вони можуть або розвивати державу, або її обкрадати чи по частинах розпродувати. Залежить від того, яка селекція і піджива тих кадрів.
Нинішні президент і прем’єр внесли в кадрову політику ще одне нововведення. Я ж дивлюся на те зі своєї дзвіниці і дивуюсь: з якою метою верховні керманичі запросили у органи центральної влади грузинів, прибалтів, американців? Вони росли і виховувались в інших умовах, з дещо іншими цінностями, та й не чув, щоб добились у своїх країнах чогось надзвичайного, в Україні теж нічого путнього не бачу від їхнього «євро-керівництва». Навіщо ж імпортувати «сірість», коли й вітчизняною «зашкалює» в українській владі? Натомість серед своїх людей можна знайти потрібні кадри, український народ талановитий і працьовитий від природи. Мабуть, проблема в іншому: свої перспективні урядовці можуть швидко показати, що вони розумніші за тих, хто їх призначить на високі посади. Що тоді?..
З цього приводу давайте серйозно поміркуємо про нашу відповідальність за долю держави. Адже їм, не зовсім розумним і безвідповідальним, путівку у найвищу владу даємо ми, виборці! Потім їх лаємо, на чім світ стоїть, а приходять вибори – знову за них голосуємо. Вони самозакохано користуються нашою слабинкою (добротою і політичною сліпотою) і керують нами… ні не на свій розсуд, а як велять їм чи то з Москви, чи тепер - з Вашингтона. Плазувати перед кимось і старцювати стає невід’ємною рисою українського суспільства? Щоб усе те змінити і зажити щасливо, потрібно, думаю, небагато, всього-на-всього треба проявити характер і включити здорове самолюбство - кожен сам і всі разом.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
