«Я присвятив життя служінню державі»:
Леонід Яковишин дав інтерв’ю «Суспільному»
Герой України та генеральний директор ТОВ «Земля і Воля» Леонід Яковишин 15 грудня опублікував звернення до Президента України Володимира Зеленського. У ньому він звинуватив нардепа за 210-м округом Бориса Приходька у підготовці до рейдерського захоплення підприємства. Приходько ці звинувачення спростував і заявив, що подаватиме на Яковишина до суду.
Як Леонід Яковишин збирається відстоювати своє дітище? Що думає про можливі мирні переговори про припинення війни та чому не варто Україні сподіватися на підтримку Трампа? А також про особисте: що приносить йому задоволення? Що відчуває, коли його називають колаборантом? Про це Леонід Григорович розповів в інтерв’ю «Суспільному».
– Чому Ви так впевнені, що рейдерське захоплення може відбутися?
– Конфлікт триває не перший рік. Від того часу, як народним депутатом став Борис Приходько. Незаконно. Він не виграв вибори. Він опротестував вибори – нібито вони були незаконними, що там були порушення. І так він став депутатом. Коли він йшов у депутати, я звернувся до населення Бобровиччини з проханням не голосувати за Приходька. Я пояснив все аргументовано – Приходько вкрав величезні суми, весь аграрний фонд – два мільярди гривень. Його посадили, він сидів в СБУ, але суд його випускає. Тому що фінансові можливості в нього великі. Я став на перешкоді йому. І так я став Приходьку ворогом номер один. Користуючись мандатом, він прокладає шлях проти мене до чиновників Офісу Президента.
Вони планують зробити переворот, знищити діяльність мого підприємства, зупинити його. Вони хочуть знищити господарство. Яким чином? Накласти арешти на майно, на рахунки, на все. Паралізувати всю роботу.
– Заблокувати роботу підприємства та арештувати рахунки можна тільки в рамках кримінальних проваджень. Зараз є кримінальні провадження? На підставі чого вони блокуватимуть роботу підприємства?
– Підстава в них сьогодні – війна. І вони звинувачують мене, що я маю відношення до росії. Яке? Де? Два роки тому Приходько вже писав в СБУ на мене. Вони займалися, обшуки проходили. Нічого не знайшли. Але ж Приходько не може чекати. Зараз суди йдуть по ньому, і він боїться, що його все-таки рано чи пізно посадять.
– Чи є у Вас є конкретні дати, коли може статися рейдерське захоплення, і яка кінцева мета?
– Вони планують це зробити одразу після Нового Року. До цього причетні люди з Офісу Президента, і їх підтримує ДБР. Воно повинне отримати вказівку. Хто точно з ОП – я не знаю, але точно туди прокладку робить Борис Приходько. А кінцева мета – захопити все та звинуватити мене у зв'язках з росіянами.
– Ваша заява була адресована до Президента України. Чи була протягом цього часу якась реакція на неї?
– З ОП ніхто мені не дзвонив. Абсолютно. Але дзвонили багато людей, пропонували підтримку. Потрібно припинити це, а якщо Президент не втрутиться, то ніхто не допоможе. Я сподіваюся на його допомогу. Він же все-таки людина життєва. Якщо на мене йдуть в наступ, то я повинен теж іти в наступ. Я не можу залишатися так, спокійно ходити, коли бушують негаразди.
– Раптом Президент не втрутиться в цю ситуацію і приїдуть захоплювати силою Ваше підприємство. Що ви плануєте робити?
– Якщо буде перевірка – будь ласка, нехай перевіряють. Але розвалити фірму не дозволимо. Як? Будемо думати. Мені 85 років, і втрачати нічого. Усе своє життя я присвятив служінню державі.
– Два роки вже тягнеться Ваша історія з Олегом Олешком. На якій стадії вона зараз?
– Це людина, цілком підпорядкована Борису Приходьку. Його дружина – Тетяна Олешко – помічниця Приходька. Олешко на Бобровиччині у свій час брав хабарі за те, щоб дати відстрочку, аби людину не призвали в армію. Це людина, схильна до пияцтва. Ми добились того, що його звільнили, відкрили кримінальну справу. Але вона тягнеться роками вже для того, щоб за давністю припинити справу.
– Чи зачіпають Вас особисто такі інформаційні кампанії, коли називають зрадником, що Ви у змові з росією? Як Ви реагуєте?
– Я вже до цього звик. У мене натура така, що все життя – боротьба, і далеко не спокій. А тим паче в нашому суспільстві, де є заздрість: «У нього все виходить. У нього море грошей. Чому путін не бомбить в Яковишина елеватор? Елеватор, який є найбільшим в Україні, на 500 тисяч тонн?». Але ж це все треба було побудувати власними силами. Не замовник же мені приїжджав і будував. Треба було брати кредити. Я ледь не втратив усе через інфляцію, однак вчасно вдавалося знайти правильні рішення. І тепер, звісно, створено показове господарство – таке, яким воно сьогодні є.
Ми в області перше місце займаємо по сплаті податків. Суттєво допомагаємо ЗСУ. На сьогодні передали вже 22 мільйони гривень, це з початку 2024 року. І плануємо передати до кінця року ще 10 мільйонів. Купуємо на замовлення техніку, яка потрібна війську. Гроші не даємо, бо це таке, що спокушає.
– Розкажіть про своє підприємство: скільки у Вас в обробітку землі та що Ви вирощуєте?
– Моє підприємство розташоване в Чернігівській області, а перебуває на обліку в Києві як платник великих податків. Я утримую до півтори тисячі працівників, виплачую конкурентну зарплату, а за оренду землі в мене найвища плата в Україні.
Зараз в обробітку ТОВ «Земля і Воля» – 31 тисяча гектарів землі. Я на це багатство витратив 54 роки свого життя. І мені вдалося зробити те, що багатьом не під силу. Не тільки в Україні, а й в Європі.
Я вже доходжу до тисячі доларів чистого прибутку з гектара. У мене прибутки сягають від 25 мільйонів доларів на рік. З мене сміялися, коли я їздив в Австралію, Бразилію, Америку не один раз. Вивчав, на чому економіка в них тримається в селі. І я подивився, що кукурудза – це основа для розвитку. Я вирощую свою кукурудзу. Я обрав це 27 років тому.
– Скільки людей у Вас працює на підприємстві та яка середня зарплата?
– 1 470 людей, а зарплата середня на рівні 15 тисяч гривень.
– Куди Ви збуваєте кукурудзу та чи вплинуло на Вас блокування кордонів Польщею?
– Я сам не експортую кукурудзу. Є така фірма «Кернел», вони забирають в мене продукцію та відправляють. На сьогодні я продав їм 200 тисяч тонн зерна кукурудзи. І в мене ще залишається 150 тисяч тонн.
Особливість нашого підприємства в тому, що ми самі вирощуємо сорти – батька та матір насіння беремо з Америки, але вирощуємо самі тут, і все робимо під керівництвом американської фірми. Це виходить наполовину дешевше: три мільйони доларів я зекономив тільки на насінні. Коли ціна піднялася на добрива, на аміак, ми одразу відмовилися від попереднього шляху, який в нас був. Ми скоротили на 50% внесення аміачної селітри за рахунок того, що придбали техніку і вносимо азот в ґрунт. І також у мене свої сушарки, елеватори, чотири під'їзні залізничні колії. Останню залізницю ми побудували до елеватора у 7,2 кілометри, а витратили на це 5,7 мільйона доларів.
– Як вплинула на Ваше підприємство мобілізація та що Ви думаєте про економічне бронювання?
– Механізатори у мене заброньовані, бо наше підприємство є основним платником податків у регіоні. Звичайно, ми відчуваємо потребу. Знаходимо шляхи виходу з цієї ситуації. Залучаємо пенсіонерів. А який вихід?
А щодо економічного бронювання – я вважаю, що це неправильно. У людей немає таких коштів. Ніхто відкуплятися не буде. Цей закон буде недієвим.
– Два роки тому, коли в Україні був піднесений настрій і всі очікували контрнаступу ЗСУ, Ви, на відміну від інших, не були таким оптимістичним. Що думаєте зараз та як бачите розвиток подій у майбутньому?
– Скажу, що важко. Сьогодні ситуація, коли росіяни відбирають у нас кілометр за кілометром, приводить мене в жах. У нас, на жаль, таких ресурсів немає, як у них. І допомога скоротилася. Тільки обіцянки. А без неї вибратися з цієї ями нам буде важко. Бо росіян підтримує Китай, Іран, Північна Корея.
– Що Ви думаєте про мирні переговори та вибори в Україні?
– Треба йти на переговори, не слухати нікого. Щодо виборів, то вони під час війни неможливі. Після мирних переговорів – потрібні: і президентські, і в парламент, і місцеві. Це питання навіть не обговорюється.
– Що зміниться у війні з приходом президента США Трампа?
– Це людина непослідовна. Я за ним спостерігаю давно. Він має великі фінансові можливості та забезпечив собі хорошу підтримку. Але його публічні заяви щодо Камали Гаріс, кандидатки у президенти, неприпустимі. У нього були дружні стосунки з путіним. Я думаю, що підписання мирної угоди неминуче. І в цьому зіграє роль Трамп. Але на яких умовах – це інше питання. Півтора роки тому умови були більш-менш, а зараз Путін претендує на Луганську, Донецьку, Запорізьку і Херсонську області. Всі корисні копалини там, а не тут. І він (мова про очільника кремля, – Ред.) не хоче, щоб Україна була в НАТО.
– Два роки тому Ви говорили, що якщо Україна переможе в цій війні за президентства Зеленського, то Ви перед ним знімете капелюха. Що Ви зараз думаєте про Президента?
– Він старається з усіх сил, але одне старання впливу на таких, як Трамп, не має. Треба вибирати, думати, як зберегти націю, як зберегти державу. Це серйозні питання. І Президенту сьогодні ще важче, ніж це було три роки тому. Ми не маємо права поступитися.
– «Суспільне» спілкувалось із Вами два роки тому. Що за цей час змінилося у Вашому житті?
– Для мене на першому місці – розвиток мого господарства. Всі мої мрії розсипались з початком повномасштабної війни. Я купив покинутий молокозавод, щоб побудувати спиртовий завод. Але його сьогодні недоцільно будувати, бо в будь-який момент може прилетіти.
– Ким Ви бачите себе через п'ять років?
– Я запросив до себе ворожку. І вона мені сказала, що я проживу рівно 91 рік. А я їй сказав: «Знаєш, я дам тобі 20 тисяч доларів, продовж мені ще на п'ять років». Вона відповіла, що це не в її силах. Я думаю, що, мабуть, більше проживу. Я отримую єдине задоволення – це робота. І вона мене тримає на цьому світі. Щоб не сталося, з колії мене вибити ніхто не зможе. Ніколи. Я тут працював усе своє життя, і до останнього дня буду працювати. Пенсія в мене знаєте коли буде? На тому світі.
