СЕЛО І ЛЮДИ
«Пилососи» від бабусі Ольги
Віник ніколи не замінить пилосос, – впевнена бабуся. Плести віники вона навчилася ще в дитинстві і не прогадала. Адже ця нелегка робота себе виправдала, бо стала заробітком на все життя.
«Віники у нас в селі в’яже багато людей, – говорить бабця. – Молодь, звичайно, вже не займається таким, бо ж це робота нелегка. Та й багато хто вважає, що краще пилососа придбати. Та який пилосос може замінити віник?!»
Сорго вкрите пилом
Сорго, з якого власне й плетуть віники, вона вирощує у себе на городі за хатою. Зараз вже садить небагато – близько 5 соток.
«Сорго – дуже невибаглива рослина, – розповідає бабуся. – Сіємо його на початку травня. А далі воно росте як злак і не потребує якогось спеціального обробітку. Десь на початку чи в середині вересня, залежно від погоди, зрізую стебла приблизно в метр висотою. З цих пишних китиць і в’яжу віники. Та спершу перед в’язкою потрібно підготувати рослину. Обробляти сорго складно. Адже на ньому дуже багато пилу, який страшенно дере у горлі, а рослина щипає й «кусає» тіло. Спершу сорго потрібно очистити від листя й від зернят. Вже обчищені зеленуваті колоски розкладаю посередині двору, аби добре просохли. Якщо сорго недосушити, то віник, зрештою, буде неякісний і за кілька днів розсиплеться».
Готовий висушений матеріал пані Ольга сортує: з більших колосків в’яже серцевину віника, з менших – зовнішній шар. На один віник достатньо приблизно 20 пишних стебел сорго. До речі, в цьому виробництві майже немає відходів. Сухими листками можна годувати корів, зерном – поросят і курей.
Всю цю роботу бабуся робить власноруч без жодної допоміжної техніки. За словами бабусі, щоб отримати добрий виріб, потрібно мати сильні руки. Що міцніше зв’яжеш, то довше він слугуватиме.
Та сорго – не єдиний компонент, який необхідно підготувати до роботи. Ще бабуся для самої в’язки віника використовує не мотузку чи дріт, а лозу. І хоча так робити складніше, старенька робить за давньою традиційною технологією.
«Зв’язуватися віник повинен лозою, – говорить вона. – Так мене вчили, й так правильно. Адже мотузка чи дріт може розв’язатися, й віник просто розпадеться. А лоза зостанеться, навіть коли сам віник змететься. Раніше сама ходила по лозу, а зараз син допомагає. В’язати віники не так-то й легко, слід мати сильні руки. Коли була молодою, то за вечір могла й десяток зв’язати, а зараз – два-три».
30 гривень за виріб
Раніше з реалізацією свого товару бабуся не мала жодних проблем: поки мала сили, їздила продавати свої «пилососи», як сама називає віники, до Ніжина на базар. Нині ж здоров’я на такі поїздки не вистачає, тож продає своє творіння біля хати. Талалаївкою проходить автодорога, а бабусі пощастило жити біля неї. Тож кожного ранку вона виставляє віники біля двору на стільчику й чекає, доки якийсь подорожній не зупиниться, аби придбати цю необхідну в хазяйстві річ.
Один віник баби Олі коштує 30 гривень. До слова, на базарах Чернігова такі продають по 50.
«Через наше село проїжджає чимало автомашин, тому покупців трохи є. Ось перед вами чоловік купив три штуки відразу. І Ви візьміть декілька, не пошкодуєте, – пропонує мені бабуся. – 30 гривень за такий добрий віник – це не ціна, а він вам не один рік прослужить. Колись за один проданий виріб можна було купити аж три кілограми хеку. А зараз що купиш на 30 гривень?».
Та хоча своє захоплення бабуся любить, але вже несила їй працювати.
«Це останній рік я в’язала віники. Немає вже сили в руках, – каже бабуся. – Й так уже декілька років син Микола допомагав, а зараз каже, що досить мені цим займатися».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора
