Медсестра з дипломом юриста
Вона працює медсестрою вже майже тридцять років і не уявляє свого життя без цієї роботи навіть попри те, що має повну вищу юридичну освіту – є магістром.
Медиком бути не мріяла
Наталія Василівна родом із села Велика Вісь Ріпкинського району. На роботу до онкодиспансеру дівчина прийшла в 1989 році, після закінчення Чернігівського медичного училища за спеціальністю «Медична сестра».
«У цю професію я прийшла, можна сказати, випадково. Ніколи не мріяла бути ані лікарем, ані медсестрою, – говорить пані Наталія. – На той час моя старша сестра вже працювала в онкодиспансері. За її прикладом і я обрала цей фах».
Іноді доводиться бути психологом
Пані Наталія пропрацювала у процедурному кабінеті понад 15 років. А в 2006 році їй запропонували посаду старшої медсестри, на якій вона працює до сьогодні.
«Працювала і в перев’язувальній, і у процедурній, і постовою медсестрою, – згадує Наталія Василівна. – Догляд за хворим для нас – головне. Потрібно все робити з душею. Навіть правильно змінювати постільну білизну, на перев’язках обробляти післяопераційні рани доводиться дуже обережно. Хворі – вони ж як діти! І ти стараєшся щосили. Під час процедур пацієнти самі розповідають про себе. І скоро вже знаєш про людину все: про життя, дітей, родичів, якісь таємниці. А буває, що хворий навіть чекає, коли медсестра трохи звільниться від своєї роботи і поговорить із ним. І треба добирати слова – водночас не сказати нічого зайвого, не зашкодити словом, і зуміти все правильно пояснити. От і доводиться нам інколи бути в ролі психологів. Я завжди кажу всім хворим: щоби подолати недугу, потрібно мати віру у свою перемогу над хворобою».
Диплом юриста припадає пилом
Більше десяти років тому Наталія Турупалова закінчила Київський національний економічний університет за спеціальністю «Правове регулювання економіки», але так і не наважилась зрадити медицині. «Я тоді була молодою й амбітною, – говорить із посмішкою пані Наталія. – Чомусь мені захотілося кардинально змінити свою професію й життя. Дуже подобалася спеціальність юриста. Та потім з’явилася сім’я, дитина… І я вирішила для себе, що все ж таки не можу покинути професію. Ось і залишилася тут, в онкодиспансері».
«Старша» повинна бути всюди
Робота старшої медичної сестри важка і специфічна. Потрібно крутитися, як білка в колесі, з самого ранку й до вечора. А ще й паперової роботи вдосталь. У пані Наталії у відділені більше ніж 30 підопічних.
«Робочий день починається з «п’ятихвилинки», де ми обговорюємо стан наших хворих, плануємо робочий день, послідовність оперативних втручань тощо. Роботу всіх потрібно проконтролювати та відслідкувати виконання лікарських призначень пацієнтам. Контролюється робота як середнього медичного персоналу, так і молодшого», – зазначає старша медична сестра.
До смерті не звикають
Проміжною ланкою між лікарем і пацієнтом завжди є медсестра. Медсестри та санітарки за хворими наглядають цілодобово. Інколи, наприклад, поки лікар заповнює історію хвороби, медсестра погляне на хворого по-доброму, посміхнеться, скаже декілька ласкавих слів – і тому стає трохи легше. Принаймні, хворі так розповідають медичним сестрам.
«Є багато пацієнтів, що в силу своєї хвороби роками змушені лікуватися в онкодиспансері, – говорить жінка. – Коли дізнаємось про смерть нашого пацієнта, дуже переживаємо. Та не рідкісні й випадки, коли зустрічаєш колишнього пацієнта за межами нашого закладу усміхненим і щасливим…».
До всього звикла Наталія Василівна у своїй роботі, але до людського болю звикнути не може й досі.
«За всі роки роботи я не можу змиритися з тим, що людина часом безсила перед захворюванням. Здавалося б, вчора приходила у відділення, спілкувалася з хворим, посміхалась йому, а на наступний день його не стало… – розповідає жінка. – Особливо тяжко, коли це стається з молодими людьми».
Головне – любити те, що ти робиш
«Колектив – як друга родина. І це не пафосні слова: щоб у лікарні працювати, треба любити свою професію, любити людей, відчувати чужий біль, – говорить Наталія Василівна. – Адже у медсестри фактично ненормована робота. Буває, так заклопочешся, що й поїсти не встигаєш! А зарплати зовсім малі. Особливо в дівчат, котрі приходять до нас по закінченню медучилища. Минулого року до нас у відділення прийшло п’ять молодих медсестер».
Квіти для душі
Робота забирає майже весь вільний час у Наталії Василівни, одначе вона знаходить хвилинку, щоб доглянути за своїм улюбленим квітником. У кабінеті на столі стоять жовті тюльпани з присадибної ділянки.
«Квіти – це моя пристрасть, – говорить пані Наталія. – Дуже я їх люблю! Ми живемо у приватному будинку, тому маю змогу відвести душу, займаючись улюбленим хобі. Дуже люблю троянди, а доглядати за ними допомагають чоловік і син».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора
