Лікар без кордонів:
як реабілітолог-волонтер із Франції рятує українських військових від наслідків травм
Психотерапевт із Франції Ерік Сінке вшосте приїжджає до України з гуманітарною місією. У Києві він вперше, аби допомогти військовим, які проходять медико-психологічну реабілітацію після поранень та контузій. Займаючись фізичною реабілітацією в ігровій формі, він допомагає долати труднощі пережитого стресу.
Перший візит француза в нашу країну був у квітні 2022-го року, коли Київщину звільнили від окупації. Тоді він допомагав долати психотравми постраждалим, які пережили бомбардування та окупацію у Бучі та Бородянці. Потім були Чернівці, Вінниця, Львів, де працював із різними категоріями людей: дітьми, пенсіонерами, психічнохворими людьми.
І ось відомий іноземний лікар Сінке займається реабілітацією у Центрі медико-психологічної реабілітації Інституту медицини праці імені Ю. І. Кундієва НАМН України.
Наша журналістка Сніжана Божок познайомилася з французьким волонтером і на власні очі побачила, як проходять заняття за методиками, які практикує Ерік уже понад двадцять років. Точніше – спробувала.
Перевірено на собі
Ерік зустрічає нас у залі для лікувальної фізкультури Центру, щиро посміхається:
Ерік Сінке - дуже чуйна й життєрадісна людина
– Добрий день, – з притаманним акцентом звертається до нас іноземець і просить зняти взуття.
Розумію, що мій французький респондент щось замислив. Спілкуємося через перекладачку Соломію, яка повідомляє нам, що інтерв’ю відбудеться тільки після того, як ми візьмемо участь у сеансі психотерапії разом з іншими учасниками. Такі умови Еріка.
Стаємо в коло. Після кількахвилинної руханки Ерік дає м’ячі й починає передавати по колу. Завдання того, хто передає, – назвати ім’я людини, у чиїх руках опинився м’яч. З кожним колом швидкість збільшується. Через якийсь час наш іноземний тренер плескає в долоні й це означає, що м’яч треба передавати у протилежний бік.
Під час заняття
Потім ще кілька вправ із м’ячами, передаванням його одне одному в різних положеннях. Вправи на тримання рівноваги.
Далі психотерапевт виймає довгі скакалки, розкручує їх із колегою з Центру, а інші учасники мають перебігати з одного кінця зали в іншу, перестрибувати, вчасно проскочити під скакалкою. Під час виконання таких неважких вправ виникає чимало жартівливих ситуацій, коли м’яч падає, хтось чіпляється за скакалку тощо. Хлопці починають жартувати, сміятися, підказують одне одному, як правильно виконувати ту чи іншу вправу.
І якщо на початку заняття всі були напружені, неговіркі й зовсім без настрою, то наприкінці всі жваво щось обговорювали, посміхалися і виглядали бадьоро.
Не могла повірити своїм очам, що така методика доречна з категорією людей, яка має психотравму або стресовий розлад, але бачила це на власні очі.
Займаючись фізичною реабілітацією в ігровій формі, Ерік допомагає долати труднощі пережитого стресу
«Це ми вам показали лише частину наших занять, – продовжує Ерік, сідаючи поряд зі мною. – Загалом тренування триває півтори години. Вправи на баланс, тілесна медіація, релаксація. Це – комплекс, який допомагає покращити психоемоційний стан».
Від пожежника – до психотерапевта
Все своє життя 63-річний француз допомагає людям. Десять років він працював пожежником у країні Басків – у гірській місцевості. Але згодом перекваліфікувався на медика.
«Робота пожежника подобалася, але хотілося по максимуму допомагати людям. Тому я вчився і на волонтерських засадах трудився медбратом у госпіталі. А далі, вже маючи відповідну освіту, працював із дітьми».
Ерік має медичну та спеціалізовану психотерапевтичну освіту в методі тілесної психотерапії, яка у Франції називається «mediation corporelle» – медіація через тіло.
Тому п’ять років він надавав невідкладну психіатричну допомогу у різних відділеннях лікарні, двадцять років працював із дітьми, які страждають на аутизм. Сімнадцять років був членом команди медико-психологічної допомоги пожежно-рятувальної служби, котра надавала допомогу не тільки вогнеборцям і рятувальникам, а й постраждалому населенню.
Гуманітарні місії в різних країнах
Гуманітарна місія в Україну – це не перший досвід нашого героя. До цього були Перу і Румунія.
«У 2019-ому році я три місяці провів у Перу, в доколумбовому місті інків Мачу-Пікчу. Містечко було на висоті понад 2500 метрів над рівнем моря. Там живуть дуже бідні люди, у них немає фінансів на медицину. Тому як медик я безоплатно працював з дітьми. А коли відбувся крах диктаторства в Румунії, я поїхав волонтером і до цієї країни й працював там у інтернаті з дітьми».
«Хочу допомагати людям, які борються за демократію»
Україна стала першою державою, куди поїхав Ерік під час війни. Але історію нашої країни француз уже до цього добре знав.
«Історія України – вражаюча. Тому, коли тут почалася війна, я одразу вирішив, що хочу допомагати людям, які борються за демократію. Але пообіцяв синові перед від’їздом, що не поїду на лінію фронту. Тож працював у містах, які вже були звільнені українськими військовими. Перший візит був у Бучу, Бородянку. Мене переповнювали емоції. Українці – дуже відважні й водночас милосердні. А ще – дружні й відкриті. Тут я здебільшого працював із дітьми та жінками».
Ерік Сінке вшосте приїжджає до України з гуманітарною місією
Потім були Чернівці – психіатрична лікарня, куди чотири рази приїздив волонтер. Там він проводив заняття із пацієнтами, серед яких чимало військовослужбовців, дітей переселенців, людей з обмеженими можливостями та похилого віку. Паралельно читав лекції для місцевих фахівців із психології.
Саме там волонтеру і порекомендували столичний реабілітаційний центр, який надає кваліфіковану допомогу військовим після поранень та акубаротравм.
Як французького волонтера зі Святим Миколаєм сплутали
Коли Ерік приїхав до Києва, у справах завітав до Центру кінезотерапії, у клініку відновлювального лікування.
«Заходжу з мішком через плече (психотерапевт возить із собою м’ячі та інший інвентар для занять, який використовує у своїх методиках, – Ред.), а професор на мене дивиться і питає: «Святий Миколай?» Я не розгубився, дістаю бубон із мішка і відповідаю: «Ні, шаман», – сміється мій співбесідник, переповідаючи кумедну історію.
У Центрі медико-психологічної реабілітації іноземного гостя зустріли тепло. Тут він працює з військовими, навчає лікарів і проживає. А ще, як він сам зазначає, набирається досвіду для себе у тутешніх реабілітологів.
Лікарі-неврологи Богдан Портной та Олександр Остапенко
«Ерік їхав до нас на тиждень. Тоді вирішив лишитися на три, – посміхається лікар з фізичної реабілітаційної медицини, невролог Богдан Портной. – Коли ми відвідали його заняття і побачили результат, то захотіли перейняти його досвід. Тілесна медитація, церебральна пластика, корейський енергетичний масаж, глобальне постуральне перепрограмування, – і це лише частина практик, з якими знайомить психотерапевт наш заклад».
«Заняття проходять і в залі, і на вулиці, на тренажерах, – приєднується до розмови Олександр Остапенко, лікар-невролог. – Ерік охоче ділиться з нами знаннями і власним досвідом. Передає прості, але водночас ефективні інструменти подолання психічних травм внаслідок війни. А ще вчить нас практикам, як не вигорати, працюючи зі складними пацієнтами».
«Мрію, щоб завтра був ще один день»
Медичний персонал, який залюбки у свій вільний час долучається до занять, вирішив зробити відеопрезентацію, щоб і у них в Центрі, і в Еріка лишився матеріал, з яким він надалі працюватиме у своїх гуманітарних місіях. А вони у нашого героя вже заплановані:
«Коли повернуся з України, проведу трохи часу з друзями та рідними. На жовтень у мене запланована поїздка з групою артистів у табір для біженців. У січні 2025-го їду з гуманітарною місією в Палестину. У серпні – знову в Україну. Сподіваюся, вже у переможну. А у жовтні – в Африку. Багато ще справ. Багато…», – посміхається волонтер.
Стало цікаво, про що ж мріє така неординарна особистість, як Ерік Сінке.
– Я щодня мрію, щоб завтра був ще один день. А мета моя – передати найбільше знань, які маю.
«Коли приїхав до нас Ерік, ми зрозуміли, що він живе повним життям. Він живе за покликом свого серця», – доповнює Богдан Портной свого колегу.
Його присутність стала для багатьох не лише терапевтичною, а й надихаючою. Медики та пацієнти говорять про нього як про людину, яка «вміє створити простір довіри». Там, де ще вчора було мовчання, сьогодні військові на реабілітації говорять і навіть жартують.
За час перебування в Центрі Ерік провів десятки занять, залишив після себе не лише відеоматеріали для колег, а й цілий інструментарій вправ, який медики вже планують впроваджувати у щоденну практику. Але найцінніше – це пам’ять про спільну роботу, де кожен вчився підтримувати і відчувати глибше.
Метод лікування французького реабілітолога-волонтера Еріка Сінке – гра. Його зброя – емпатія. Його мета – повернути людину до життя.
Сніжана БОЖОК
