Коли весняні клопоти – на радість і благополуччя
Директор ТОВ «Козацьке» Сергій Чубовський вперше з початку весни зранку засидівся в кабінеті: сівба ранніх зернових на завершенні, тож пора й перші підсумки підбити, порадіти за добрий початок, що в народі визнаний половиною діла. Були й інші приводи відчути задоволення від роботи. Так, днями вигідно продали гречку за ціною, значно вищою, ніж була восени, - на цьому заробили додатково півмільйона гривень. Для їхнього невеликого господарства (2,5 тисячі гектарів землі) це солідна сума.
- Останні п’ять років обходимося без отих здирницьких банківських кредитів, - радо ділиться секретами успішної роботи Сергій Миколайович. – Навпаки, наш головний бухгалтер Валентина Даценко навчилась непогано заробляти на депозитах. Принаймні, мало-багато, а свою річну зарплату значно перекриває відсотками від короткострокових банківських вкладів. Та і взагалі всі мої найближчі помічники успішно освоїли науку працювати на додаткову трудову копійку, яка, кажуть мудрі, годує довіку.
Вміло наповнена і не розкрадена каса господарства дає можливість закуповувати пальне, добрива, отрутохімікати та інші товари тоді, коли вони найдешевші – не в сезон польових робіт. Тільки на цьому економляться сотні тисяч гривень, й навіть мільйони. І в цілому – трудова копійка в руках фахівців.
- Якось поцікавився в технолога полів одного з агрохолдингів, скільки такого-то гербіциду вносить він на гектар посівів, - охоче розповідав керівник «Козацького». – Він назвав максимальну рекомендовану дозу з гаком, мовляв, для перестраховки. А наш агроном Анатолій Хомич розраховує дозу, згідно з кліматичними умовами та станом площі , і ще ніколи не помилився. В результаті не перевитрачаємо гербіциди, кілограм яких коштує до тисячі доларів, і землю зайве не захімічуємо». Добрива вчасно і ретельно вносимо, передусім це дуже важливо тоді, коли в ґрунті недостатньо вологи. Одне слово, працюємо на землі згідно з наукою і набутим досвідом, вчимося в більш успішних хліборобів.
Господарство Сергія Чубовського працює за народною мудрістю: «Лежачого хліба ніде нема». Той хліб треба виростити, зібрати і вигідно продати. На кожному етапі – окрема наука, окремий досвід. Все те є в команди Чубовського. Але чи достатньо?..
Директор признався, що хоче прокласти шлях зерну за кордон, для цього думає скористатися досвідом і допомогою товариства «Земля і воля». Бо і в інших питаннях ведення ефективного сільськогосподарського виробництва має підтримку та науку від цього потужного господарства.
У «Козацькому» є невелика сушарка, яка протягом місяця пересушує зібрану кукурудзу. Але газ останнім часом значно подорожчав, тож постало питання скорочення строків збирання зерна і доведення його до потрібних кондицій. Перший крок зробили – купили ще одного комбайна білоруського виробництва, тож жнива проведуть без сторонньої допомоги і небажаних затримок - одержать очевидну економію затрат.
До речі, Сергій Миколайович придивився, що над цими питаннями працюють й інші успішні та більші господарства, вони й далі зміцнюють свою матеріальну базу, хоча, здається, - у них усе необхідне є вже. Козацьке також щорічно поповнює машинно-тракторний парк новою технікою. Не «Джон Дірами», на них не вистачає грошей, але й багатосильні комбайни та трактори, причіпний інвентар з Білорусі задовольняють поки що потреби господарства. На жаль, «європизована» Україна відстає від «диктаторських» сусідів у питанні сільськогосподарського машинобудування. А скільки нових робочих місць можна було б створити! Наскільки б бюджет поповнили! Це дивує й непокоїть депутата Чернігівської обласної ради Сергія Чубовського.
- Торік ще існувала єдина допомога для невеликих сільгоспвиробників у вигляді перерахування ПДВ на наші спецрахунки, - стурбовано заговорив керівник. – Ті гроші ми використовували на придбання техніки тощо. Тепер й це скасували. У столиці кажуть, що немає грошей у казні. І не буде їх, якщо й далі так займатимуться економікою на державному рівні. Були вже протести аграріїв на автотрасі і біля Верховної Ради, особисто брав участь… Не стимулюється й молочне та м’ясне виробництво. Правда, передбачена допомога від держави на спорудження тваринницьких комплексів. Та хто і скільки їх споруджує, наприклад, в нашій області? А в районі взагалі такі не будуються. Інша справа, якби була компенсація затрат на кілограм надоєного молока чи виробленого м’яса…
Втім, і без державної підтримки товариство «Козацьке» виживає і навіть розвивається самостійно. Прикро, що це єдиний такий успішний приклад у Бобровицькому районі серед реформованих колишніх колгоспів. Один подібний і в сусідньому Носівському районі – «Нива» в селі Коломійцівка. Така ж картина й по інших районах. Дивно, що такий досвід не «модний» в Україні – захопилися агрохолдингами. Хоча він реальний, і не заокеанський, а власний досвіди успішного господарювання місцевих сільгоспвиробників. Вони й робочих місць створюють більше, ніж у відділеннях великих агрохолдингів, та й із земельними паями не шулерять. Їм би ще європейську державну підтримку з розрахунку на гектар землі!.. Тоді б і села не вимирали так швидко, як вимирають…
Одначе, європейського рівня стимулювання навряд чи дочекаються українські спадкоємні хлібороби. Ще й чи залишаться вони господарювати на рідній землі? Он скільки вже є бажаючих чужих «грошових мішків» зайняти їхнє місце!.. Вони й живлять тіньові схеми скуповування земельних паїв, щоб перетворити Україну остаточно у зону виробництва дешевого зерна та іншої сировини.
Сергій Чубовський не піддається заманливим пропозиціям, пам’ятаючи, що і солодке життя дає гіркі наслідки. За такими прикладами теж не треба далеко ходити.
Та найголовнішим для такого керівника є те, що і цьогорічні весняні клопоти приносять радість, адже вже закладена міцна основа під майбутній урожай. Для його збирання підготовлений і додатково закуплений увесь набір техніки, в сховищах достатньо пального та мінеральної поживи, в касі господарства є кошти для виплати зарплати, збереження пільг пайовикам, підтримки соціальної сфери.
Український феномен? Можливо… Оскільки й уся Україна – світовий виняток. В її суспільстві багато тих, хто вміє працювати, і навіть тих, хто вміє проливати кров, але не бракує й тих, хто професійно проливає сльози, жебракуючи вдома і по закордонам. А Україна ж то найбагатша на найголовнішу цінність – землю, яка ніколи не родить бідністю. Ту бідність нам імпортують «рідні» керманичі , експортуючи українські багатства для власного збагачення.
Григорій Войток
