І ще раз про Кохання
Жінка – окрема планета у Всесвіті. Вона невидимими ниточками зв’язана з іншими жителями своєї власної планети: у неї стільки справ і турбот, обов’язків щодо тих, хто поруч! У жінки так багато місій на Землі – Божественних і буденних, піднесених і простих, часто непомітних, але таких важливих... І вона чудово справляється з ними, інакше вона не була б Жінкою…
«Неймовірно здорово дарувати красу»
Прилучанка Ірина Сердюченко навчалася на перукаря-модельєра, деякий час працювала в Києві: стригла, фарбувала, робила макіяж клієнткам. Потім освоїла у Чернігівському професійному училищі спеціальність фотохудожника, вчилася на флориста…
Пошуки себе і своєї справи повернули її на батьківщину – з маленьким сином вона оселилася у Прилуках, поближче до Линовиці, де народилася, де мешкають її батьки.
Якось, напередодні дня народження подруги, вона довго думала – що ж їй подарувати? Хотілось щось незвичайне, не банальне. Побачила у Мережі букет із живих квітів, мандаринів, горіхів і… зробила схожий. Автоматично виклала на своїй сторінці у Фейсбуці, отримала багато позитивних відгуків і – неочікувано – замовлення!
Вона з дитинства любила квіти – і звичайні польові волошки, і півонії з маминого палісадника, і білі й жовті лілії з Удаю – дідусь катав її на човні посеред цієї дивовижної краси…
Від створення нею першої композиції минуло більше п’яти років. Тепер у неї багато постійних і нових клієнтів, замовлень, і є навіть свій невеличкий офіс «Майстерня подарунків»…
Пані Ірина пропонує безліч цікавих подарункових букетів (звісно, їх основу майже завжди складають квіти), які робить швидко, якісно, бездоганно. В них вона вкладає свої вміння і новаторські ідеї, свою фантазію, бездоганне почуття смаку і елегантності.
На ваш смак і вибір – букети з живих квітів; з атласних троянд і тюльпанів; «мильних», цукеркових квітів, з живими фруктами та ягодами. «М’ясні» букети з козацькою ковбаскою для суворих чоловіків, «дитячі» букети з улюбленими супергероями, з акварельними фарбами та іграшками. До кожного свята, кожної родинної дати, події…
Жінка радіє, що люди під час війни не розучилися радувати своїх близьких. Якось до неї в майстерню прийшов хлопчик і замовив букет для бабусі з… халвою, бо вона її дуже полюбляє.
– Кожна жінка – це квітка, незважаючи на вік, – говорить Ірина. – Неочікувана, примхлива, ніжна. І кожна заслуговує на свого Лицаря, кожна хоче подарунків на свята і в будні…
«Я – щаслива жінка…»
Скільки б ця молода, красива жінка не вкладала власного серця у свою творчу професію, у свою щоденну кропітку роботу, його вдосталь залишається і для родини. Родина займає все ж таки найголовніше місце в її долі та житті.
Так склалося, що нинішній чоловік Дмитро – це її другий шлюб. Але вона жодного дня не пошкодувала про те, що вийшла за нього. Бо він – справжній, вона за ним, як за стіною. Він прийняв її сина Романа і турбується про нього, як про власного. Руки у нього майстровиті: вміє відремонтувати будь-яку техніку, скласти меблі, вирішити всі домашні проблеми… Ірина говорить, що з ним надійно і спокійно. Це той Лицар, про якого вона мріяла з дитинства, який і турбується, і захищає, і навіть виконує всі її примхи, бо справжня жінка, на думку Ірини, повинна капризувати.
Сім’я до великої війни
Все у них дружно та злагоджено. Не забувають батьків, частенько навідують їх у Линовиці та Богданівці (там мешкають батьки Дмитра), допомагають їм.
Люблять подорожі, частенько влітку виїжджали з сином Романом на річку. До війни побували в багатьох музеях України, музеї медуз та інших морських тваринок, їздили в океанаріум… Роману цікаво все: він – хлопчик енергійний, рухливий, полюбляє їздити на самокаті та велосипеді…
При цьому Рома не лінивий, слухняний хлопчик, у нього є хатні обов’язки, він теж вже починає займатися творчістю: ліпить з глини, малює, допомагає мамі у майстерні…
До початку широкомасштабного вторгнення був у їхній домівці спокій і щастя. А з початком війни все змінилося – з її перших днів Дмитро пішов воювати.
І тоді життя її повністю змінилося. Бути дружиною воїна ЗСУ – велике терпіння, велика віра і сила характеру. Це постійне хвилювання, постійний страх за життя чоловіка, надія, що біда обійде їх родину. Вона працювала, виховувала сина, допомагала Дмитру та його побратимам, робила композиції для благодійних акцій на допомогу ЗСУ, «донатила», виготовляла траурні композиції для міської Алеї героїв, проводила безкоштовні майстер-класи з флористики у школах міста…
Біда не оминула їхню родину: Дмитро був сильно поранений, майже втратив зір. У 2023-2024 роках він декілька разів, подовгу, лікувався у госпіталях, у реабілітаційних центрах.
Досвідчені британський та канадський хірурги зробили йому найскладнішу операцію на обличчі, намагалися врятувати зір хоч на одному оці. Чернігівські лікарі обстежили чоловіка і встановили йому інвалідність другої групи… Йому потрібна ще одна операція, і, якщо все складеться, він знову ляже на операційний стіл.
Увесь цей час вона була зі своїм чоловіком, витягала його зі зневіри, розділяла всі його біди, турбувалася і підтримувала. Чого це їй коштувало – знає лише вона одна.
Кажуть, Господь дає випробування тим, хто їх витримає. Її тримала любов, давала їй силу, терпіння, якусь особливу жіночу хоробрість…
Я бачилась і розмовляла з Дмитром – він тримається мужньо, він виважений, спокійний, високий, привабливий мужчина. Відчувається, що він сильний, мудрий, впевнений чоловік, який не втратив на війні своєї доброти і мужності, не озлобився, не зламався. Виховує сина, допомагає по можливості дружині. Навідує організацію ветеранів російсько-української війни, всі разом вони піклуються про солдат на фронті, про поранених, про їх реабілітацію.
А на питання, якщо повернути час назад, чи пішов би на війну, відповів – так. Пішов би знову воювати за свою рідну землю, за сина і улюблену дружину. Хіба можна інакше?
– Я – щаслива жінка, мати і дружина, – зізнається Ірина. – У мене гарний синочок. Чоловік повернувся живим зі страшної війни. Ось скоро в'їжджаємо в свій невеличкий власний дім, скоро у нас новосілля… Ми сповнені надій на краще, на перемогу, на те, що люди перестануть гинути, що всі будуть здорові й сильні.
Лілія ЧЕРНЕНКО
