«Гречку сій у той день, у який був перший іней» – народні прикмети сіверян
Кожен народ має власні прикмети: одні з них працюють, інші – ні. Більшості народних прикмет тисячі років, тому очевидним є те, що клімат та екологія з часом вплинули і на них. Трансформація прикмет у господарські рекомендації, приказки, тексти магічних дій, примовки, загадки тощо виявляє процес моделювання мови. На Чернігово-Сіверщині особливо цікавою є фонетика мовлення, що проявляється у різних діалектах і наявності дифтонгів. Усі особливості чернігівської говірки яскраво передав геніальний український мовознавець Борис Грінченко. Ми продовжуємо знайомити наших читачів із безцінною працею письменника «Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр.». Всі особливості мови збережені.
«Йидучи уперше орати, дивись, щоб хто, боронь Боже, не перейшов дороги з пустими відрами, а то у клуні буде пусто.
Не носи на правуій руці каблучок, – не родитиме жито, як сіятимеш.
Не сій жита у дощ, бо буде з метлицею.
Жито сій у той день, у який був перший сніг.
Як гречку сієш, так не можна їсти, аж поки досієш, бо порожня буде. Один чоловік везе гречку з поля, так на двох возах добра гречка, а на одному сама половка. А якась жінка питає:
– Чого це в тебе така гречка вродила?
– Та то, – каже, – я проснідав гречку: сіяв та здорово отощав, та й із’їв манесенький шматочок; так ото та, що до снідання сіяв, а оце та, що після снідання.
Дівчина, чуючи цю розмову, озвалася:
– Бач, а я й не знала, що воно так, що було як поїдемо з братом на поле, вин сіє, а я волочу, вин дасть мені хліба, а сам не їсть. Я питаю: чому ж ти не їси? А вин каже: «Та я ще не хочу». І як досіє, тоді вже снідає.
Гречку сій у той день, у який був перший іней.
Коноплі сій у середу, на молодиці – гарні будуть і ніщо сім’я не питиме.
Коноплі сій надвечір і того дня вже нічого не роби, особливо в землю нічого не забивай, бо коноплі в землю підуть.
Як сієш льон, так терпи, не сідай на ниві про себе – вродить серуха.
Примічай, откуль на Євдохи дує вітер: як згори – сій льон на горі, а як з долини – сій льон у долині.
Як ще в себе льон не посіяний, так не можна нікому давати, бо в себе зведеться».
Повір’я записані у трьох селах двох різних повітів тодішньої Чернігівської губернії –Виблях і Жеведі Чернігівського повіту та Вертіївці Ніжинського повіту і опубліковані в книзі «Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр.». У ній геніальний мовознавець Борис Грінченко зібрав повір'я, прикмети, заговори, прислів'я і приказки українців кінця XIX-початку ХХ століть. Більшість із них зібрані в селах тодішньої Чернігівської губернії, яка в часи панування Російської імперії складалася з 15 повітів: Борзнянського, Глухівського, Городнянського, Козелецького, Конотопського, Кролевецького, Новгород-Сіверського, Ніжинського, Остерського, Сосницького, Чернігівського, Мглинського, Новозибковського, Стародубського та Суразького. Особливо цінними прикмети та приказки є в наш час, бо сьогодні ми можемо уявити, як розмовляли, в що вірили наші предки 150-200 років тому.
Віталій НАЗАРЕНКО
