Двадцять п’ята весна «Землі і волі»
Відзимки того року на Поліссі видалися рекордно теплими. І селяни мусили, як той казав, наздоганяти час. Сади вже тиждень у білосніжних одежах. Птаство встигло розспіватися і на всі голоси славило небо і землю. Земля вбирала тепло і нічну вологу... Спало на думку Шевченкове: «Правда, рай? А подивися та спитай! Що там твориться, у тім раї!..».
А творилося таке, що ні в казці сказати, ні пером описати. Скрізь і всюди! Не оминула орда аграрного глупства (у державних масштабах!) і Бобровицький район на благословенній, працелюбній і працездатній Чернігівщині.
Саме сюди, у ці краї, закинула доля подолянина Леоніда Яковишина. Не в тепле крісло закинула, а до важкого плуга. Ну й добре, бо біля плуга йому, дипломованому в Уманському сільгоспінституті агрономові, було ліпше: свіжозораною землею пахне, особливо ж – на піднятій цілині. Та й на Рівненщині, де починався та утверджувався його аграрний трудовий шлях, такої ж «цілини» – царство неоране.
Куди не кинь: слова пісні, а діла – пусті. Цю філософію, філософію балакучого пристосуванства, Яковишин не критикував – він її ненавидів. І чинив так, як підказували йому два особистих порадники – совість і розум.
Перед переїздом у Бобровицький район Чернігівщини він очолював Костопільське райуправління сільського господарства на Рівненщині. За чотири роки досяг того, чого інший і за сорок чотири не досягнув би. Таке під силу лише керівникам нової формації, здатних, не чекаючи настанов із Києва чи манни з неба над Бобровицею, добиватися того, що замислили.
На пост директора Майнівського радгоспу-технікуму Леонід Яковишин заступив 1970-го. І вже за кілька років технікум став одним із найкращих у системі навчальних закладів Міністерства сільського господарства України. 1978 року почав функціонувати як Бобровицький радгосп-технікум.
Іще промовистий факт: директор радгоспу-технікуму взяв під особистий контроль відсталу рослинницьку галузь, розробив технологічну карту вирощування сільськогосподарських культур, оскільки добре розумів, що без ефективного рослинництва не можна мати високопродуктивне тваринництво. За чотири роки урожайність зернових культур зросла в 2,5 разу, господарство досягло небувалої рентабельності – 100,5 відсотка.
Радгосп-технікум під орудою вимогливого директора перетворився, як у XX столітті прийнято було величати, на «школу передового досвіду». Саме на базі цього відродженого навчального закладу з ініціативи його керівника постала «Земля і воля».
Поєднання цих двох понять – земля і воля – не позичене, а власне, вистраждане, перевірене сумнівами, практикою, часом.
«Земля і воля» – одне із найбільших сільськогосподарських підприємств в Україні. Основні виробничі потужності та офіс розташовані в Бобровицькому районі. Утворене 2000 року на базі колишнього Майнівського радгоспу-технікуму і реформованих (розвалених) КСП у населених пунктах Ярославка, Озеряни, Щаснівка, Стара Басань, Бригинці, Нова Басань, Піски, Браниця, Кобижча, Бобровиця і Носівка Чернігівської області, Лозовий Яр – Київської.
В обробітку – 32,5 тис. га ріллі, на які укладено договори оренди з власниками земельних паїв. Орендна плата – 18% від нормативної вартості земельного паю. Основна зернова культура – кукурудза, решта – пшениця, ячмінь тощо.
Товариство має п’ять зерносушильних комплексів, які за добу переробляють близько 6 тис. тонн зерна. Для його зберігання є 100 металевих повністю автоматизованих силосів загальною місткістю майже 500 тисяч тонн. Біля залізничних колій споруджено два термінали, через які за добу можна завантажити 40 вагонів. Машинно-тракторний парк налічує більш ніж 200 тракторів, понад 20 зернозбиральних комбайнів, 200 вантажних автомашин, необхідну кількість ґрунтообробної та посівної техніки. Діють пункти для приймання/розвантаження залізничних цистерн із безводним аміаком, центральна і 10 бригадних майстерень, станція технічного обслуговування, цех будівництва і капітального ремонту, агрохімічна лабораторія. Споруджено круп'яний завод для переробки зерна кукурудзи.
Не за моря-океани, шановні добродії, треба їхати по науку господарювати на землі, а в українську Бобровицю – до Леоніда Григоровича Яковишина. Всі тонкощі сільськогосподарського промислу у вітчизняних умовах керівник «Землі і волі» вдумливо вивчив і ретельно перевірив.
– Я об’їхав світ у пошуках оптимальної моделі агробізнесу. Вивчав, як будувати господарство, де заробляти гроші. Я зрозумів, що молоком та м’ясом доцільно займатися в Америці, а в нас – ні. Там усе дотаційне, а в нас такого немає. У мене раніше було 47 тис. свиней. Коли побачив, що це економічно невигідно, скоротив поголів'я до тисячі, тобто для власних потреб, оскільки маємо їдальні. Молочне стадо? Воно теж досить збиткове. Так, корови давали по 6 тисяч літрів молока на рік. Але ж ці надої не приносили прибутку. Як бути? На чому спинити вибір – на якій моделі господарювання, на якій високоліквідній сільгоспкультурі?..
Яковишин бачив «Землю і волю» великотоварним господарством, а провідною культурою – розжалувану колись в Україні «царицю полів» кукурудзу.
– Мені всі казали, що я займаюсь утопією, – згадує Леонід Григорович. – Кукурудза в монокультурі не прийнята в жодній країні світу, навіть у Штатах... У них «соя-кукурудза». А я сказав: своє переконання доведу практикою. І доказую ось уже чверть століття. Кукурудза – це наше майбутнє. Все птахівництво світу тримається саме на цій культурі, а не на пшениці. У Бразилії 50% автотранспорту вже на біоетанолі, у США – 24%. Нафта закінчується. На думку вчених, її вистачить не більше, ніж на 100 років. За рахунок чого будемо жити? За рахунок цукрової тростини й кукурудзи! Кукурудза – це нова нафта. Американці з кукурудзи вже виробляють 26 видів медпрепаратів. Більшість глибинної переробки кукурудзи нині відбувається в Америці та Китаї...
Так мислить Герой України Леонід Яковишин.
А що стосовно цього думають по той бік океану, в тому ж американському штаті Небраска? Кілька років тому одному з українських видань дав розлоге інтерв'ю Говард Баффет, американський мільярдер та меценат. На його тверде переконання, в Україні слід робити ставку на малих та середніх фермерів.
«Впровадження політики щодо створення мегаферм не дасть Україні довгострокової вигоди, – переконаний Говард Баффет. – Контролювати 500-3000 гектарів ефективніше, аніж 20-100 тисяч. Один із негативних моментів – це те, що великі агрохолдинги витіснять малих і середніх фермерів із землі, призведуть до їх банкрутства. Ще, залежно від законодавства та ринку землі, можуть зайти великі іноземні інвестори, яких цікавить тільки зиск, а не збереження територій... Великим інвестиційним групам нема діла до того, яким буде ґрунт через 20-50 років. Вони збираються забрати з цієї землі все, що можуть взяти для своєї вигоди. Україна залишиться з найбільшою вигодою від менших і середніх фермерів, але не від отаких мегаферм».
Із цією позицією Леонід Григорович категорично не згоден:
– Я до радгоспу-технікуму приєднав 13 розбитих колгоспів, де нічого вже не залишилося: був переконаний, що майбутнє – не за фермерами із тисячею-півтори тисячі гектарів, а тільки за великими господарствами, які будуватимуть інфраструктуру. Хіба фермер зможе збудувати таке підприємство, як «Земля і воля», яке через податки робить значний внесок в економіку країни? Для нас зберегти родючість земель – чи не найважливіше завдання. Не кажу примножити, хоч зберегти! Бо те, що робиться з кислотністю ґрунтів, – просто жах. Ми вивчили досвід Заходу, мінімізували використання селітри. Замість неї вносимо безводний аміак, який розкислює ґрунт. Ми збудували величезне сховище для аміаку, витратили 15 мільйонів доларів. Залізницю проклали, купили цистерну і 25 американських агрегатів для внесення. Це один зі способів захистити нашу землю. Інакше буде солончак».
За чверть століття успішної діяльності «Землі і волі» істотних змін зазнала й соціальна сфера на селі. На кошти і силами товариства побудовані та передані на приватизацію 345 квартир з побутовими вигодами. За останні 5 років безкоштовне житло одержали ще 25 родин.
До послуг працівників – 10 їдалень господарства, які вирощують городину, виробляють різноманітні крупи, пшеничне борошно, макаронні вироби. Вартість обідів у цих їдальнях символічна.
До війни працівники господарства мали змогу відпочивати і оздоровлюватись разом з дітьми у санаторно-курортних закладах за пільговими путівками.
При потребі надається матеріальна допомога, непрацюючі пенсіонери одержують доплату до державної пенсії. Для утримання дитячих садків і житла також виділяються чималі кошти.
На ремонт і утримання доріг загального користування у райцентрі та селах за рік витрачається з рахунків «Землі і волі» майже півтора мільйона гривень. Газифікація населених пунктів обійшлась у понад два мільйони гривень.
«Мені гроші в мішках не потрібні! Всю цю красу, в яку вкладено дуже багато праці і коштів, буде передано людям. А для кого ж я живу? Я живу для людей, а не для себе...»
Сказано щиро, сказано для всіх, сказано і для тих, хто нині не проти прибрати «Землю і волю» до своїх липких рук.
Василь ПІДДУБНЯК («Сільські вісті» № 13 від 3 квітня 2025 р.)
