Допомагаючи армії, ти наближаєш перемогу
Розв'язана росією війна неабияк згуртувала українців у боротьбі проти єдиного ворога. Сотні тисяч людей допомагають у гуманітарних штабах, плетуть маскувальні сітки, закуповують амуніцію та автомобілі, збирають кошти на потреби армії. Для кожного з нас зараз єдине, що має значення, – це робити максимум, щоб наблизити перемогу. І насправді робота в тилу не менш важлива, ніж робота на передовій. Війна не скінчилася. І щоб активізувати мешканців Чернігівщини, ОК «Північ» запроваджує патріотичну ініціативу «ЗСУ допоможемо – швидше переможемо!». Саме це мають пам’ятати люди і робити все від них залежне, щоб полегшити роботу нашим військовим. До прикладу, мешканці невеликого села Піски Іванівської територіальної громади Чернігівського району – всі як один – волонтери.
Сьогодні всі чекають контрнаступу від наших військових, визволення всіх українських територій, які російські загарбники захоплювали ще з 2014 року, чекають на нашу Перемогу. Та аби все це швидше відбувалося, ми не маємо права втомлюватися від війни. Всі жителі «тилу» мають допомагати нашим військовим.
І нині багато громад вже допомагають Збройним силам України. Тож, аби цей рух поширити, ОК «Північ» запустило патріотичну акцію для організації взаємодії між органами місцевого самоврядування, місцевої влади, волонтерськими об’єднаннями.
«Оперативне командування «Північ» започатковує патріотичну ініціативу «ЗСУ допоможемо – швидше переможемо!», яка покликана активізувати мешканців Чернігівщини зробити свій внесок в Перемогу України, посилити зв'язок народу з ЗСУ та дати «нове дихання» волонтерському рухові, – розповідає представник оперативного командування на позивний «Редактор». – Жителі багатьох населених пунктів Чернігівщини здають російську літературу на макулатуру, тим самим радикально позбуваючись того, що роками формувало цінності і світогляд країни-окупанта. Виручені від «російської макулатури» кошти волонтерські організації акумулюють на потреби ЗСУ. Також мешканці сіл плетуть маскувальні сітки, кікімори, виготовляють окопні свічки. Надають іншу допомогу, таким чином стаючи особисто дотичними до майбутньої перемоги України. І це наразі дуже важливо. Тому у рамках цієї ініціативи ми відвідуємо ті населені пункти, де люди гуртуються і допомагають військовим, аби подякувати їм за таку роботу і таким чином заохотити і підтримати мешканців громад Чернігівщини у прагненні допомагати ЗСУ і робити свій внесок в Перемогу. Адже сьогодні ми маємо запобігти таким настроям серед населення нашого регіону, як втома від війни, відчуття безвиході та намагання ухилитися від мобілізації, бо саме на цьому може зіграти ворог в інформаційному просторі, поширюючи свої наративи. І найкраща цьому протидія – зміцнювати у населення віру в нашу перемогу через конкретну участь кожного жителя у її досягненні».
Сітки плете все село
У Пісках люди тісно співпрацюють з волонтерами в допомозі військовим: збирають гроші, продукти, плетуть сітки. Усе село працює на перемогу. Тому минулого тижня військові та волонтери завітали до Пісок, щоб віддячити за добрі справи. Місцевим жителям вручили подяку за допомогу армії і прапор від командувача ОК «Північ», Героя України, бригадного генерала Дмитра Красильникова.
Подяка від ОК «Північ» і книга про оборону Чернігівщини для волонтерів із Пісок
Прапор від командувача ОК «Північ» Дмитра Красильникова
«Наша сільська сім’я волонтерів – так я називаю всіх наших жителів, які займаються допомогою Збройним Силам України, – плете сітки, збирає овочі, двічі збирали гроші. Першу суму назбирали 29370 грн, другу – 14800 грн. Всі ці кошти передали на ремонт машини для наших воїнів. Також займаємось збором овочів, які віддаємо нашим друзям ГО «Бекет». Вони передають це все військовим, – говорить бібліотекар Пісківської сільської бібліотеки Світлана Андросенко. – Наше село не було окуповане, але ми були відрізані від Чернігова. Коли кацапів відігнали з Чернігівщини, то, як тільки з’явився Інтернет, списалися з Русланом з ГО «Бекет» і вони нам через пішохідний міст доставили продукти харчування. Це були макарони, якісь консерви, олія. Ми виїхали трактором до пішохідного і забрали все. З того дня почалася наша тісна співпраця з «Бекетом». Дізнавшись, що вони допомагають військовим, – вирішили теж зробити свій внесок у майбутню перемогу. Зв’язалися з Сашею та Русланом, спитали, що потрібно, і стали працювати.
Світлана Андросенко
Почали з маскувальних сіток, бо це такий витратний матеріал, який завжди потрібен військовим. Основу самі знайшли, тканину приносили з дому, що у кого було підходящого по текстурі та кольору, зробили в клубі дерев’яний каркас і почали працювати. Відгукнулося дуже багато людей. Клуб наш не опалюється, але люди все одно приходили і восени, і взимку, і зараз ідуть. Наші жителі з великою повагою ставляться до цієї справи. Спершу дивилися в Інтернеті, як правильно їх плести, потім почали роботу. Хлопцям показали, військові сказали – нормально. Перші сітки були зимові – білі, а зараз вже літні робимо. Робота над маскувальними сітками кипить щоденно, потрошку всі приходять і роблять. З 9.00 до 13.00 будинок культури відкритий, всі люди про це знають і хто хоче – може прийти. Плетуть і старі, і малі – всі, в кого є вільна хвилинка, долучаються до цієї справи».
За словами Олександра Вайла, засновника громадської організації «Бекет», жителі Пісок – серед тих, хто постійно допомагає військовим.
Олександр Вайло разом з «Барменом» розвантажують допомогу від військових і волонтерів для жителів Пісок
«Війна триває, і військові потребують нашої підтримки, – говорить Олександр Вайло. – Не всі можуть захищати країну зі зброєю в руках, але точно всі можуть сплести ту саму маскувальну сітку, і це неабияка допомога. Сьогодні з нами співпрацюють жителі багатьох сіл. Постійно дзвонять і питають, чим можуть допомогти. Ці люди розуміють те, що хоча ворога й вигнали з Чернігівщини, але війна в країні продовжується».
Російська класика допомагає ЗСУ
У Пісках люди зібралися і вирішили здати всю російськомовну літературу на макулатуру, щоб про кацапів тут ніщо не нагадувало.
«Спершу в нашому селі проходила акція «Здай макулатуру – допоможи воїнам ЗСУ». Тоді люди принесли чимало різної макулатури, зокрема і російськомовні книжки. За неї ми виручили 800 грн, які потім віддали громадській організації «Бекет», з якою вже тривалий час співпрацюємо, – розповідає пані Світлана. – Потім в Іванівській бібліотеці, до якої ми відносимося, вирішили списати стару бібліотечну літературу. Тоді ми списали 1500 книжок. За ці кошти планують закупити українську літературу для бібліотек громади. І це правильно, бо у нас, до прикладу, було російської літератури чотири тисячі примірників, а української – тільки три тисячі. А недавно ми вирішили прибрати зі стелажів своєї бібліотеки і віддати на макулатуру всю російську літературу. Окрім Гоголя, Стендаля та ще декількох зарубіжних письменників, твори яких вивчають діти в школі, але, на жаль, у нас вони є лише російською, не лишили більш нічого. Та це тимчасово, бо якщо закуплять ті твори зарубіжних письменників українською мовою, то я відразу приберу російськомовні книжки. Усе вилучене ми передали хлопцям з «Бекету», вони їх здадуть на макулатуру, а на виручені кошти придбають щось для наших військових.
Плетіння сітки у розпалі
Сьогодні росіяни звідусіль говорять, що прийшли нас звільняти, що тут утискають російськомовне населення. Та вийшло так, що після всієї біди, яку вони нам принесли, навіть ті люди, які раніше розмовляли російською, переходять на українську. Я багато років працюю на посаді бібліотекаря і можу сказати, що після 24 лютого люди почали читати українські книжки. Приходять і просять українськомовну літературу. І дуже часто пропонують передати в бібліотеку свої книжки, щоб поповнити україномовний фонд. Навіть старі люди, які жили при радянському союзі, які іноді ностальгували за тими часами, не хочуть читати російською мовою. Розумієте, до чого вони довели наш народ? Ми просто зневажаємо росію, їхню мову і все, що з ними пов’язано».
До речі, під час поїздки до Пісок військові передали Пісківській сільській бібліотеці книгу про мужніх оборонців Чернігова «Чернігів у вогні: зметем орду, відправимо до пекла» з підписами авторів та героїв.
Перевалочний пункт Піски
Іванівська громада – одна з тих, які зазнали чимало горя, руйнувань та втрат від російських військових, які вторглися на територію Чернігівщини рано вранці 24 лютого. Ці нелюди-«освободітєлі» окупували декілька сіл громади, де знущалися з мирного населення та знищували інфраструктуру і житлові будинки. Та найгірше те, що вони вбивали ні в чому не винних мирних жителів. У тій ситуації, яка склалася в березні-лютому на території Іванівської громади, можна сказати, що селу Піски пощастило. Адже воно не було окуповане росіянами, і його жителі мали змогу допомогти людям, які тікали з Чернігова.
Готова «літня» сітка на рамці
«На території нашого села не було боїв. Божою милістю і завдяки ЗСУ росіяни не дійшли до нас, – згадує ті страшні березневі дні пані Світлана. – Ми чули постріли, чули вибухи, щодня щось літало та свистало над головами. Напряму через Десну від наших Пісок до мікрорайону Бобровиця в Чернігові – всього три кілометри. І ми все добре чули. Також російські літаки скидали свої бомби на ферму, яка давно не працює, і на силосні ями. 28 березня Піски обстріляли з гранатомета, а 30 березня – з «Градів». Тоді одна хата згоріла, 20 зазнали різноманітних пошкоджень. Та, на щастя, люди не постраждали.
З першого дня повномасштабного вторгнення в Пісках, а саме в нашому будинку культури, утворився такий собі пункт для перепочинку людей, які з Чернігова тікали від війни. Добиралися по-різному: хтось пішки йшов, хтось їхав на машинах, на велосипедах, автобусами. Вони долали так звану «дорогу життя» і зупинялися в нас. Переводили подих, їли, якщо треба було – перевдягалися і їхали далі. Наші люди назносили одяг. Поки у когось було борошно, дівчата пекли пиріжки, щоб люди могли перекусити чи з собою в дорогу щось взяти. Куликівські волонтери забирали людей та везли далі у безпечні місця. Багато хто лишався у Пісках. Хтось до рідних, когось просто прихистили, а комусь давали пусті хати, попередньо домовившись із власниками. Село у нас невелике, близько 400 жителів, а в лютому-березні тут жило понад 1500 людей».
Будинок культури в Пісках під час бойових дій став для мешканців села центром незламності. Тут роздавали їжу, сюди приходили поспілкувалися, тут заряджали телефони, допомагали іншим.
«У клубі роздавали місцевим жителям молоко. Спершу з Лукашівки привозив фермер, потім – із Горбового, а потім – з Анисова. Наш місцевий фермер Микола Притиковський доставляв у наше село, – згадує пані Світлана. – Люди хотіли чимось відволіктися, і всі йшли в бібліотеку. Брали і читали книжки».
Марія ПУЧИНЕЦЬ
