ЗАХОПЛЕННЯ
Борзнянський раціоналізатор міркує над «третім колесом»
Економія – у 3,5 раза
Іван Оліфір свій трудовий шлях розпочав і закінчив у Борзнянському держлісгоспі. Працював на посаді головного механіка. За освітою він інженер лісового господарства, тож вже зі студентської лави почав думати над тим, як зробити лісову галузь ефективнішою за рахунок вдосконалення технічних характеристик автомобілів. Зізнається, часто з цього приводу навіть сперечався з професорами.
«За часів СССР про заощадження пального не думали, – каже Іван Оліфір. – Всі без винятку виробники автомобілів чомусь орієнтувалися на бензиновий двигун. Дизель же був екзотикою, – продовжує він. – Щоправда ГАЗ-24 «Волга» на експорт пускали з дизельним двигуном, але для пересічного громадянина такі моделі були недоступними. Коли ж Союз відійшов у вічність, в Україну почали надходити автомобілі, що працюють на дизелі».
Після вдалого удосконалення автомобіля Іван Оліфір думав над тим, яким чином перенести дизель на мотоцикл. Таку розробку раціоналізатор вважав дуже корисною для людей, які працюють в умовах бездоріжжя. Варто зауважити, що до нього ніхто не наважувався переобладнувати мотоцикл під дизельний двигун ні в Україні, ні навіть на теренах СНД.
Важкий «МТ-11» з дизельним двигуном Іван Борисович змайстрував першим серед мотоциклів. Він споживає всього 2,4-3,5 літрів солярки на сто кілометрів шляху замість 8-9 літрів на бензині. На дітище Київського мотоциклетного заводу у 1992 році раціоналізатор встановив чеський одноциліндровий двотактний дизель прямого впорскування.
«Свій перший мотоцикл я робив десь років зо три, – пригадує Іван Борисович. – На його розробку в той час я витратив близько 400 доларів – тоді це було порівняно небагато. Але витрати окупилися вже за рік, – продовжує він. – Працював над розробкою, коли мав вільний час. За бажання це можна було зробити значно швидше. Головне – мати під рукою досконалі креслення, зварювальний апарат, фрезерний, шліфувальний та токарний верстати і, звісно ж, 
Дозвіл на перероблення мотоцикла Івану Оліфіру давав головний конструктор Київського мотозаводу Сергій Антонюк. У звичній офіційній манері конструктор написав «Завод не заперечує проти встановлення дизельного двигуна на мотоцикл «МТ-11».
«До речі, – коментує борзнянський раціоналізатор, – якби на ці мотоцикли ставили дизель прямого впорскування, то, можливо, завод існував би і нині. Для глибинок це дуже хороша розробка. Економія – у 3,5 раза».
Гордість конструктора «Мінськ» споживає менше літра на 100 км
Одначе переробкою важкого класу мотоциклів Іван Оліфір не обмежився і взявся за середній. Наступним дітищем розробника стала чеська красуня «Ява». Результат більш ніж вражаючий – 1,5 літра пального на 100 кілометрів автошляху. Та найбільш економним виявився «легкий» білоруський «Мінськ» – 950 грамів солярки на 100 кілометрів шляху. Після суттєвої реконструкції одразу й не скажеш, що цей мотоцикл зробили у сусідній Білорусі. На нього, як і на «Яву», Іван Борисович вирішив поставити одноциліндровий чотиритактний дизельний двигун прямого впроскування.
«Верхню частину рідного двигуна я зняв і замість неї поставив дизельний «Янмар КМ 170». Колінчастий вал двигуна внутрішнього згоряння замінив на оригінальний прямий, – розповідає про нюанси реконструкції борзянський винахідник. – Частини заводського двигуна і «КМ 170» я поєднав клиноремінною передачею і прикрив її захисним кожухом. Коліно від дизеля поєднав з основним глушником через еластичну гофру. Вона не дозволяє дизельному двигуну передавати вібронавантаження на весь мотоцикл. Паливний бак перемістив на багажник, а спереду залишив псевдобак. Таким чином, зовнішній вигляд мотоцикла майже не змінився, проте він став значно економнішим».
Окрім економних дизельних мотоциклів, у гаражі в Івана Оліфіра ще й не менш економна «Таврія» виробництва нашого рідного «Запорізького автомобільного заводу». Щоправда, двигун на ній не український, а італійський – дизель прямого впорскування. Витрати автомобіля вражаючі – 2,5 літра солярки на 100 кілометрів автошляху.
«Якби хто думав про народ, то робив би для людей доступні і економні авто, ще й непогану економічну вигоду з цього мав, – бідкається винахідник. – Однак у нас це нікому не треба. Пани їздять на «Мерседесах», а для простого люду так і не винайшли доступного автомобіля».
З діда-прадіда – козак!
Цікаво, що всі розробки Івана Оліфіра узаконені.
Раціоналізатор пояснює: «Існує встановлена законом процедура видачі дозволів. Їх видає державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут. На базі їхніх дозволів вносять зміни в реєстраційні документи. Процедура нескладна, якщо все зробити правильно».
Окрім моторів, винахідливий борзнянець має й інші захоплення, одне з яких – історія. Але будь-яка історія народу починається з історії роду. Не одну ніч просидів над архівними документами Іван Оліфір і все-таки дійшов до сьомого коліна власного родинного древа. Іван Борисович також з’ясував, що прізвище Оліфір має давню традицію.
«Мої предки були козаками, – з особливою ноткою гордості в голосі розповідає борзнянець. – Хоча мені про це не говорили ні батько, ні мати. Може, боялися, бо думали, що козаки були класовими ворогами. Мені вдалося відшукати свій рід до 1780 року. Можна було копати і глибше, але таких давніх архівів з прізвищами, на жаль, немає. Саме прізвище Оліфір перекладається з грецької як «вільний».
За що не візьметься Іван Борисович – усе в нього виходить. Аби нівелювати важку фізичну працю, винахідливий господар змайстрував станок для коління дров.
«Станок працює від електромотора. Принцип його роботи такий: на упор ставлять заготовку, далі вона потрапляє між клинків, один з яких розміщено вертикально, інший – горизонтально, – пояснює Іван Борисович. – Таким чином клинки розколюють заготовку. Станок працює безперервно, як м’ясорубка. Його можна використовувати і в промислових масштабах, якщо приробити транспортер».
За словами Івана Оліфіра, база дозволяє подавати колодки довжиною до півтора метра.
«Цей станок значно полегшує фізичну працю, – продовжує розповідати про свій виріб борзнянець. – Я користувався ним п’ять років поспіль, але з часом перестав. Коли ж подорожчав газ, то знову довелося перейти на дрова».
«Третє колесо»
Подумав завбачливий борзнянець і про те, як бути у випадку відключення електроенергії. У коридорі його будинку стоїть кіловатний бензиновий генератор, також удосконалений. Для того, щоб він працював тихо, раціоналізатор зробив подвійний глушник. Каже, при максимальній потужності генератор споживає не більше 4,5 літра бензину за 10 годин роботи.
Вже кілька років поспіль не дає спокою Івану Борисовичу ще одна раціоналізаторська ідея – так званого третього колеса.
«Думаю над тим, як зробити велосипед із дизельною тягою за принципом модуля, – каже раціоналізатор. – Планую розмістити ззаду штовхаючий ролик, так зване «третє колесо». Якщо людині треба поїхати на далекі відстані, вона може накинути модуль. Так само легко може його і скинути».
Іван Оліфір переконаний, що це буде повноцінний винахід. Таку розробку не соромно поставити і на промислові рейки. Звісно, за умови зацікавленості інвесторів.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з архіву Івана Оліфіра
