Найстрашніше зло – невігластво
«Найважливіше завдання цивілізації – навчити людину мислити»
Т.Едісон
Голову кожен має, різниця – у мізках
Епіграф для цієї публікації запозичив у всесвітньо відомого американського вченого і винахідника Томаса Едісона (електролампочка, телефон, фонограф та ін.), власника 1093 патентів на винаходи у США і 1239 – в інших країнах. Тобто, у визначенні ним головного завдання цивілізації не може бути сумніву, оскільки те зроблено людиною, котра справжню ціну людського мислення показала конкретними результатами в світовому розвитку. Неоцінимий внесок зроблений Едісоном і в політику: в 1869 році запропонував людству апарат для автоматичного підрахунку голосів при балотуванні. На жаль, цим винаходом й досі, видно, не скористалася Україна. Певно, через те, що «розумна машина» може стати на заваді маніпуляції при підрахунку голосів на виборах.
Загострити ж увагу до «найважливішого завдання цивілізації» наштовхнули відгуки читачів на мої публікації про причини безладу у вітчизняній економіці та політиці, зокрема й про неодноразове безвідповідальне ступання на одні й ті ж граблі на виборах. Один з читачів поставив запитання руба: а як зупинити ті суспільні помилки, як розгледіти серед численних кандидатів справжнього слугу народу, адже доводиться вибирати здебільшого з числа маловідомих, а в депутати – ще й приїжджих?..
Запитання цілком природне, і дуже добре, що воно почало непокоїти рядовий електорат. Отже, не все так погано в нашому недостатньо свідомому суспільстві. Хоча виникають такі запитання, може, й через невиконання головного завдання цивілізації. І не тепер виникла ця доленосна проблема, а ще за комуністичного режиму: тоді за народ мислила й уперед вела Комуністична партія – «Розум, честь і совість епохи». Ніде правди діти, й на користь народу дещо правильно думала, але найчастіше «розумні» думки розходилися з реальними справами, їх замінювала гарна ідеологія. А ще в ХІХ столітті французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо застерігав від пустопорожньої балаканини у серйозних державних і суспільних справах: «Година роботи навчить більше, ніж день пояснень».
Старше покоління пам’ятає, чим закінчилися гарні пояснення про «світле комуністичне майбутнє» Але лідери «найєвропизованішої» влади не лише не засвоїли цей трагічний історичний урок, й теж не стали навчати людей мислити, а роблять взагалі навпаки – ще більше «оболванюють» свій народ, цього разу іншим «щастям»: Євросоюзом і НАТО.
І тут вимальовується інша сторона найсучаснішої державної ідеології: казки про європейське щастя й натівський захист від російського чи якогось іншого агресора бальзамом лягають на душі значній кількості українського суспільства. Дехто навіть дурманіє від них.
Ні, я теж обома руками голосую за те, щоб доживати свій вік у суспільстві з європейсько-натовськими стандартами. Але вони не впадуть в Україну як манна з неба, і ніхто із земних не подарує нам того щастя. Ті стандарти ми повинні самі створювати вмілими власними руками й мислячими головами.
Це – аксіома з аксіом, сказана-пересказана нам у вічі тими ж європейцями й американцями. І в українському суспільстві є немало тих, хто з усвідомленням сприймають цю аксіому. 
Натомість, з численних телеканалів безперервним потоком ллється Євросоюз-НАТО, Євросоюз-НАТО… Навіть у Конституцію хочуть увести цей курс. З якою метою? Щоб і на цьому попіаритися? Іншої потреби в цьому немає. Як і немає жодного конкретного прикладу про те, що зроблено в Україні для наближення до бажаних стандартів.
Армію наблизили? Нерідко проривається протилежна інформація: небойові втрати воїнів, прострочені продукти харчування, розкрадання військової техніки та пального, факти масштабної корупції, на міжнародних змаганнях останні місця… Добре підготовлені бійці іноземними інструкторами хіба що для виконання зарубіжних миротворчих місій – он для Афганістану розширяють український контингент. А як реагує суспільство на неподобства в армії, ще й тоді, коли держава перебуває в стані війни?
Ті неподобства очевидні повсюдно. Яке додаткове роз’яснення потрібне, щоб народ роздивився, кого до влади обрав?
Звісно, можна й не дивуватися, оскільки протягом останнього століття на території України не виконувалося головне завдання цивілізації, визначене Едісоном. Але голова-то дається кожному із задатками мислити й без додаткової науки. Нехай без неї не так глибоко, як вимагають великі мислителі й науковці, але розпізнати суспільне зло здатний кожен, хто сповна розуму. І хто без знань не робить вигляд знаючого, бо хто видає з себе такого, того 
китайський філософ Лао-цзи назвав також хворим.
Цілком доступні для запозичення досвіду приклади боротьби з корупцією та невіглаством в інших країнах. Було б бажання про них довідатись та спробувати застосувати і в нашому суспільстві. Адже корупція й невігластво роз’їдають зсередини всі сфери діяльності нашого суспільства. І якщо корупцію європейці вважають страшнішим злом, ніж воєнний конфлікт на сході країни, то невігластво древній Сократ назвав взагалі єдиним злом, що породжує увесь інший злочинний й моральний негатив.
Втім, в Україні без належної громадської позиції залишається вся недолугість, подібну якій ще треба знайти в світі. Нещодавно у ЗМІ повідомлялося про ймовірну зупинку «Дніпроазоту», ледь не виникла реальна загроза залишити міста без централізованого водопостачання, оскільки це підприємство-монополіст нібито припинило виробляти рідкий хлор і соляну кислоту для очищення води. Вже йшлося і про можливу зупинку найбільшихвиробників безалкогольних напоїв 
(Coca-Cola, PepsiCo …), бив тривогу Харків (запас хлору на кілька днів), місто-мільйонник Дніпро також міг залишитися без води, у паніці були водоканали інших великих міст, які мали запаси хлору на два тижні. А суспільству – хоч би що. Добре, що інформацію невдовзі спростували: заводи працюють у звичному режимі. А у нас, попри таку проблему, лише повсюдно організовують акції за звільнення Сенцова… Колись подібне організовували по Юлії Тимошенко і Надії Савченко. Тепер провладні політтехнологи організовують кампанії проти колишніх кумирів.
Звісно, потрібно захищати людину, особливо коли її незаконно арештовано. Але в такому захисті потрібна фахова допомога, а не мітингова… з десятком плакатів. Стосовно ж ймовірної зупинки «Дніпроазоту» й того немає.
Не згуртовуються для протестів й сільгоспвиробники, які використовують у виробництві найбільш ефективну азотну мінеральну поживу – технічний аміак, що теж виробляється на «Дніпроазоті». Варто зазначити й те, що цей технічний аміак мільйонами тонн закуповують США та інші країни.
Скільки валюти втратимо, скільки мільйонів не надійде до бюджету! Ну й що?... Прем’єр Гройсман вирішує проблему закупівлею рідкого хлору в Румунії, хоча це і дорого, й ненадійно. Хто вчив мислити керманича такого рівня?
Можна назвати низку іншої недолугості в українській економіці і політиці. Але знову ж, без осмислення й відповідної реакції суспільства. Тобто, творці недолугості живуть в Україні, як в раю. І продовжують спокійно заливати голови населення своїми міфічними успіхами на шляху в Європу. Лідер у цьому – президент Порошенко, що явно мріє про наступний термін президентства.
Так, після зустрічі 
Путіна-Трампа він гордовито заявив: «Трамп не здав ні однієї позиції по Україні і Криму». На кого розрахована така заява? На ідіотів? Бо кожна нормальна людина знає, що Трампу нічого було здавати: і Крим, і частину Донбасу давно здала майданна влада. А після зустрічі з Трампом Путін вкотре як відрубав: питання по Криму давно закрито безповоротно.
Правда, наш президент не здається: похвалився вкотре планом деокупації (свій план є і в очільника поліції Авакова), повідомив «свій народ» про якісь нові критерії боротьби з корупцією, похвалився іншими успіхами. Останнім часом надто активізувалися і його успіхописаки…
Те «заливання» не запудрило мізки хіба що власникам автомобілів з європейськими номерами: з їхніми вимогами влада вимушена рахуватися, бо вийшли з протестами тисячі. Шин не палили, кров не проливали, але свого добилися. Правда, державна скарбниця втратить мільярди від ідіотії в наспіх прийнятих законах і схемах стосовно «євроблях». На жаль, і протестанти не звернули уваги на таку державну недолугість. Невже справді недомислили? Чи й не збиралися мислити? Адже своє вирішили...
Ну й насамкінець про «ще ближче до народу»
Як вище зазначав, один з читачів моїх публікацій запитав мене, 
як розпізнати в кандидатах у депутати, особливо «гастролерів», справжнього слугу народу.
Відразу зазначу, що «справжнього» – навряд чи можливо, оскільки всі кандидати рвуться у Верховну Раду служити не виборцям, а собі і своїм хазяям. І не їхня головна вина в цьому: так служити їм дозволяємо ми, виборці. Спочатку голосуємо за них, б’ючи доземні поклони і цілуючи руки, як батюшкам, за благодійність, а потім можемо й покритикувати або й прокльони послати вслід за невиконання обіцянок, і на цьому закінчується контроль електорату за своїми обранцями. Чи, може, хтось пригадає випадок, щоб виборці певного округу дружньо й резонансно подали рішучий протест проти свого депутата?
Тобто, як в обраного нами верховного керманича, так в «народних» депутатів райські, безконтрольні умови для власного збагачення в умовах створеної ними ж державної й політичної недолугості. На щось корисне для суспільства вони не здатні, бо невігласи чи не від природи, й до науки, видно, ліниві.
Одначе, й невтішну ситуацію можна підправити. По-перше, на наступних виборах треба бути уважними і прискіпливими до всіх кандидатів, незалежно від розмірів їхньої благодійності. По-друге, вже зараз треба принципово проаналізувати гуртом і гласно виконання передвиборчих обіцянок діючих депутатів. І не їхню благодійність, а державницьку позицію стосовно відстоювання в парламенті прав і житейських потреб виборців. Робити це потрібно настільки згуртовано й резонансно, щоб не лише обрані депутати, а й майбутні зрозуміли, що райське життя під дорогим куполом закінчилося. Думаю, у багатьох політичних стрибунців відпаде бажання йти на вибори.
Звісно, це теорія, але вона й практикою може стати. На протест за «автобляхи» вийшли тисячі, а на виборчому округу проживають десятки, а то й сотні тисяч виборців. Ця сила більша, ніж бездіяльні антикорупціонери й силовики разом узяті.
Нереально? А початок майдану хто вважав реальною революційною силою? Інша справа, що після вигнання команди Януковича та сила від радості пострибала й одразу забула про подальший свій контроль над новою владою. Тож і маємо те, що маємо – колективне невігластво.
Цим і користуються авантюристи, що завжди в авангарді історії. Вони настільки впевнені в «недоумстві» збіднілих виборців, що лінуються придумувати щось нове для свого піару – на старій клячі «благодійності» знову їдуть у парламентський рай. Якось уже писав, що по Прилуцькому виборчому округу вже шкутильгає ця «конячка», названа «Час оновлення». І невтямки кримському вершнику, що нас уже оновлювали його попередники. От тільки де вони поділися із своїм оновленням? Невже тут потрібні додаткові пояснення, що за «оновлювач» залетів у наші краї? І скільки ще таких залетить?
На інших виборчих округах Чернігівщини, читаю в ЗМІ, здебільшого діючі депутати проводять «оновлення», у медичні заклади дарують якусь апаратуру. Тож начальник медиків області 
Петро Гармаш днями заявив у агентстві «Чиста політика»: «Ми вже увійшли в той період, коли зміни у медичній галузі відчуваються». І дійсно, відчуваються: з восьми випадків по Україні захворювання на дифтерію, п’ять – на Чернігівщині, одне дитя в реанімації.
«Народна правда» повідомила, що вакцинацією проти цієї, колись забутої небезпечної хвороби, охоплено лише половину населення.
До речі, на розвиток сільської медицини Київ виділив нашій області аж 139 мільйонів гривень, переважно на будівництво нових амбулаторій. Натомість навіть ті, які залишилися в належному стані, не укомплектовані сучасним медичним обладнанням і медикаментами. І від депутатів – подачки одиничні. Хоча наші обранці повинні передусім на державному рівні вирішувати одну найголовнішу проблему – медичну.
Як видно, головне завдання цивілізації – навчати людину мислити – не виконується в Україні не лише стосовно простолюду, а й еліти. Тож і продукує вона головне зло – невігластво. Без серйозної громадської вимоги ця хвороба не відчепиться від нашого суспільства.
Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
